6.Повернення додому.

Леріанна

О богиня! Я нарешті втекла від того чортиняки. Хай би його чорти побрали. Хоча своїх вони скоріше всього не беруть...Та неважливо! 

І що ж мені залишається? Правильно,повертатися додому. І так багато справ начудила.Мати...А ой,Верховна...Чи все ж таки мати? Ай, сама вже не знаю.

Якщо коротко,то вона мене вб'є. Але якщо дізнається.Вона ж не дізнається,правда?

Поки я роздумувала над всією ситуацією, вже і добралася до Ковену. О так, тут як завжди повно відьм і відьмаків. Цікаво, мама вже знає?

Як тільки я почала доходити до кабінету, то зразу почула різкий і холодний голос:

-Заходь, Леріанна.

І як вона знає,що я біля дверей торчу?

-Леріанна, я немаю часу. Заходь.-уже голосніше сказала вона.

Як тільки я зайшла в кабінет, то зразу на мене глянули мої очі.Тільки вони були сповнені холодом та байдужістю.

-Нічого мені не хочеш сказати?-вона все знає.Звідки? А цього вже ніхто не знає.

Єдине на що мені вистачило сил,це промямлити:

-Вибачте.

-Ти під замком два тижні. Їжу будуть приносити слуги. Іди.

-Як завжди!-сказала я на кінець і вилетіла з кабінету,стукнувши дверми.

Я зразу побігла в свою кімнату.Ну як завжди! Чуть що,так "Леріанна в кімнату!"

Чи від гніву, чи від задумливості, я заснула.

Не знаю скільки я проспала,але надворі вже світало.

В мою кімнату ввійшли слуги та подали сніданок.

Перед тим,як я почала снідати,служанка сказала:

-Зайдіть до Верховної.

-І що їй потрібно від мене?

-Не знаю,міс.

-Можеш іти,я поснідаю та зайду до неї.

-Як прикажете,пані.-відповіла вона,виходячи з кімнати.

Ух,я ж навіть нічого не встигла натворити. Цікаво,що їй від мене потрібно?