4. Що ж ти робиш зі мною, відьмо?

Дантелеон 

І знову. Знову те саме. Це дитя не може посидіти ні хвилини! І де ж він дівся? Що я батькові і матері скажу?! Та вони ж мене загризуть!!! Що ж можна рахувати мене трупом.

-Данте, та ти не переживай. Ми його швидко знайдемо.-Заговорив Бальтазар.

-Не парься, ми його швидко знайдемо.-Підтримав його Олеандр.

-Не дражніть його,бо загризе.- зі сарказмом виплюнув Шакс.

-Позакривали роти! Бісите.-зло сказав я.

-Та ну Данте,не дуйся. Ми точно його знайдемо.

-Легко сказати.

Ну що ж. Будемо шукати мого братика.

І тут я почув,як в спину подуло закляттям. Опа,там точно є мій малий.

Ми переглянулися та взлетіли вгору. Я побачив Ганцлера та дівчину,яка захищала Моніса. Схоже,треба спасати їхні дупи. Як тільки ми приземлилися, то я прочитав закляття на знищення ворога. Як тільки я це зробив,то Ганцлер зразу втік. Жалюгідно.

Малий зразу підбіг до мене з криками. Я взяв його на руки та почав задавати незнайомці питання.

-Хто ти, і що тут забула?

Насправді мене це мало цікавило би, якби я не почув б сильну ауру. Вона пересохлими губами відповіла:

-Я Леріанна.

Ммм, який солодкий голосок. Так би і з'їв її.Яка гарненька відьмочка. І солодка.

-Що мені дасть твоє ім'я?-як можна грубіше сказав я.

-Я просто гуляла тут недалеко.

Бреше. Бачу це по очах.

-І відколи це молоді дівчата гуляють у середині лісу?

Бачу в її очах гнів та обурення.

-Я давно вже сюди приходжу!-ого,аж вскочила на ноги.

-Он як.-відповів я спокійним голосом,щоб трохи посердити відьмочку.-а звідки ти знаєш заклинання?

-Не твого розуму справа!-зло виплюнула відьма і заскочила на коня.

Яка агресивна і недоступна. Мені це подобається.