3. Рятуйся хто може!

Цей мужній, красивий, харизматичний чоловік виставив щит на нас, і рвонув до Ганцлера. Прочитавши якесь незрозуміле мені закляття, підопічні Ганцлера вмить позеленіли, а сам Ганцлер впав на коліна.

Тим часом чоловік розкрив крила. Вони були синього кольору, блискучі та могутні. І тут я помітила ще трьох чоловіків.

Вони були різних окрасів. Один-червоний, другий- зелений, а третій - фіолетовий. Ганцлер почав щось бубнити собі під носа, та в ту ж секунду зник.

От тепер мені точно кришка! Ці чоловіки демони. А зазвичай демони не люблять коли до їх потомства торкається хтось посторонній...

Малеча миттю підбігла до красунчика з голубими крилами, кричачи:

-Братику! Братику!

Оооо, то це ще й братик. Відчуваю своєю п'ятою точкою-мені гаплик. І тут цей демон подивився мені в очі. В його очах була злість і ненависть, і ще щось, що я не змогла розібрати. Демон неочікувано заговорив до мене грубим голосом:

— Хто ти, і що тут забула?

У мене аж в роті пересохло, настільки мені стало лячно. Що ж, була не була.

— Я Леріанна.

Він подивився на мене як на божевільну і промовив:

— Що мені дасть твоє ім'я?

— Я просто гуляла тут недалеко.

Брешу. Нагло брешу.

— Відколи це молоді дівчата гуляють у середині лісу?

Та ти замахав!

— Я давно вже сюди приходжу!- аж вискочила я від обурення.

— Он як.- задумливо простягнув він.- а звідки ти знаєш заклинання?

— Не твого розуму справа!- скрикнула наостанок я, і бігом заскочила на коня. Богиня Айя, допоможи! Що йому треба від мене?!