Академія

Тільки-но за татом зачинились двері, я подивилась на Маріссу.

- В якому сенсі, лорд Вангрія? 

Спочатку вона знітилась, та потім розправила плечі, і посміхнулась.

- Елінко, давай зачекаємо твого тата, і він тобі все-все розповість, і взагалі, я зголодніла, ми ж так і не встигли пообідати, ходімо - вона схопила мене за руку, та повела геть з кабінету.

Я зовсім нічого не розумію , за останні пів години, я знайшла батька, якого бачила лише на фото, я дізналася про існування іншого світу, та академії, більше того я знаходжусь в ній просто зараз, до того всього мій тато ,ще й якись лорд.

Вийшовши з кабінету, подруга впевнено потягнула мене, як я розумію в їдальню. 

- Маріссо, а звідки ти знаєш куди саме йти? - запитала я.

- Так, ло...твій тато вказав напрямок - вона якось нещиро посміхнулася, та відвернула від мене голову.

Здається , вона зовсім не здивована, та й складається враження, що вона тут вже була, і не один раз.

Поки ми йшли, я роздивлялася інтер'єр, висока стеля, стіни з якогось сірого каменю, що освітлювались маленькими ліхтариками, але всередині точно був не вогонь. Підлога теж з каменю, по лівий бік були двері, що вели наскільки я розумію, в інші кабінети, та декілька ніш, по бокам завішених гобеленами, на яких зображені якісь битви, цікаво дізнатися їх історію, чи можливо це просто фантазії їх автора. З правого боку були величезні вікна, з широкими підвіконнями, біля яких стояли рослини. Мене цікавить як вони їх миють, бо звичайна людина до верху точно не дістане, навіть ставши на драбину.

За роздумами я не помітила, як ми підійшли до вирізьблених дверей, що були трохи прочинені, і інколи чулись голоси.

- Еліно, ось ми і прийшли, ти чуєш ці фантастичні запахи, мій рот вже наповнився слиною - мрійливо примруживши очі, білявка прочинила двері, та зробила крок у приміщення.

- Маріссо почекай мене - я швиденько забігла всередину, та обімліла. 

Тут все таке велике, чи це просто я маленька. Обідня зала була просто величезною, і вміщувала в себе певно сотню столів, на диво вона була в світлих тонах, столики з світлого дерева, так саме як і стільці, де не де сиділи люди, чи правильніше буде сказати, істоти, їх було не багато, не більше 20 осіб, що зібрались групками, по двоє, троє. А прямо по курсу була роздача, за якою стояла мила панночка, що саме зараз видавала молодому хлопцю, певно якись сік, я не змогла розгледіти з такої відстані. 

- Еліно, ти ще довго будеш витріщатися, чи підемо їсти оте смачне тістечко, я вже відчуваю як воно тане у роті - від нетерпіння Марісса переминалася з ноги на ногу, здається вона в будь-яку хвилину готова зірватися, та з особливою жорстокістю з'їсти то тістечко. Певно дійсно зголодніла. 

- Так звісно, ходімо вже - ми пішли до роздачі, і тільки зараз я усвідомила, що на нас з цікавістю дивляться ледь не усі присутні, здається ми говорили надто голосно.

Та в мене не було часу думати про це, бо подруга вже стояла біля жінки, та щось їй швидко говорила, я навіть не встигла підійти, як вона розвернулася до мене з тацею в руках, на якій стояли дві порції картоплі з м'ясом, кілька хлібин, сік, та звісно ж ті самі тістечка. 

- Ти ж не проти, що я взяла все на свій смак, просто ти надто повільна - з усмішкою сказала вона.

- Це почало входити у нас в звичку - подивившись одна на одну, ми засміялися, та сіли за столик, що стояв найближче до нас. 

- Чекай но, але ми ж не студенти, хіба нам не потрібно заплатити.

- Не переймайся, я сказала їй, що ми від лорда Вангрії - знову.

- Знову ти називаєш його лордом, відкрий вже нарешті таємницю - благаючи попросила я.

- Ні, і ще раз, ні, ти все дізнаєшся від нього, я пообіцяла - і коли тільки встигла.

Та доторкнутись до свого обіду я не встигла, до нас хтось підсів.

- Привіт, ви новенькі, я просто вас ще ніколи тут не бачила - великими синіми очима, на нас дивилася дівчина.

- Ем, привіт - ніяково привіталась я.

- Ой, я забула привітатися, просто ви такі гарні, що я хотіла дізнатися про вас усе, ой знову забула, тому, привіт - вона так мило почервоніла.

- Привіт, я Марісса, а це Еліна, як тебе звати? 

- Ой, я Керрі, приємно познайомитись - весело посміхнулась студентка.

- Навзяєм, так ось, відповідаючи на твоє питання, ні, ми не новенькі - подруга дивилась на неї поблажливим поглядом, як на молодшу сестричку.

- Дуже шкода, я сподівалася, що ви будете тут навчатися - спохмурніла нова знайома.

За цей короткий діалог, я не сказала ні слова, Марісса явно почувається вільно, не те що я, мені досі ніяково тут знаходитись.

- Ой, а я здається тебе вже бачила - несподівано вимовила дівчина, здається зойкання це невід'ємна частина її образу.

При цьому дивилась вона на білявку.

- Ти була тут з...- не встигла вона договорити, як Марісса її перебила.

- Можливо, але здається пара ось- ось почнеться, ти не запізнишся? - знову зойкнувши, синьоока швидко попрощалася, та вилетіла з обідньої зали, за нею потягнулися всі інші, доки зала не стала порожньою, тут залишились лише ми.

- Здається, ти не дала їй договорити - подивилась я на подругу.

- Серйозно - ніби то не розуміючи про що я сказала та.

- Так - примруживши очі від підозр, стверджувано відповіла я.

- Еліно, нам потрібно бігти, певно твій батько вже звільнився, ходімо швидше. 

Марісса перевела тему, я це помітила і запам'ятала, але не стала розпитувати її детальніше. Я маю поговорити з татом, поки що це важливіше. 

- Ми ще повернемося до цього питання, подруго - сказавши це, я вирушила до кабінету тата.

Пообідати нам знову не вдалось.

***

В їдальні за крайнім столиком сидів чоловік. Вдало приховуючи свою присутність, він дивився в слід блондинкам, здається цей рік в академії буде цікавим.

Дорогі читачі, зараз в автора немає натхнення, для продовження написання цієї роботи. А писати аби що, я не хочу. Просто знайте, цю роботу я не кинула, і як тільки мій муз з'явиться, я продовжу розповідати історію цього світу, і його героїв. Дякую всім хто чекає ❤️