Тато

Здається я знаю цього чоловіка, я все дитинство дивилася на його фото. Там він стояв поруч з маєю вагітною мамою, та щиро посміхався. Невже це дійсно він.

- Еліно, ти куди так дивишся.

- Що? - я відволіклась від постаті чоловіка, та перевела погляд на подругу.

- Відколи цей чоловік сів за столик, ти погляду від нього не відводиш, ти його знаєш ? - з цікавістю запитала дівчина. А я не знала що відповісти.

- Я, не впевнена - я розгубилася, і що мені робити, ми з ним ніколи не бачились, і буде надто дивно якщо я підійду до нього.

- Тобто? - Марісса нахмурила брови.

- Розумієш, я здається його знаю, але він мене точно ні - мене охопив страх від цієї зустрічі.

- Нічого не розумію.

- Я теж - він живий, це радісна новина, але ж чому, чому він тут і навіть не думає про маму, їй було так боляче після його зникнення...

- Так, я бачу твої очі, ходімо - Марісса рішуче піднялася, та схопивши мене за руку повела до нього.

- Марісса, що ти робиш - запитала я, та спробувала забрати руку, але мені це не вдалося

- Допомагаю тобі - після цієї фрази, ми підійшли до потрібного столику.

- Добрий день, вибачте що відволікаю, але моя подруга хотіла з вами поговорити - білявка мило посміхнулась, та пішла назад. Оце так підстава, і що мені робити..

- Ем, добрий день, в вас є до мене якісь питання? - здивовано подивився на мене він.

- Так, можна присісти? 

- Ох, звісно - відповів чоловік

- Так що ви хотіли запитати? 

- Ви Еліон? - браво Еліно, краще почати розмову ти не могла, але ж це так важливо.

- Так, це я - ствердно нахилив голову він.. 

- Це дійсно ви, я не помилилась - так, це він, після стількох років надії я все ж побачила його, в цей момен мої очі наповнились сльозами.

- Що ви маєте на увазі - він здивувався, це було видно по його виразу обличчя.

- Вам знайоме ім'я, Перія?

- Що, Перія, ви її знаєте, ви її бачили? - він захвилювався, і з надією подивився на мене

- Знаю, це моя мама - я все таки не стрималась, і сльоза покотилась по моїй щоці.

- Еліна - назвавши моє ім'я, чоловік зблід.

- Так, я Еліна - в цей момент, я заплакала закривши очі долонями, він знає моє ім'я, в мене навіть надії на це не було.

- Донечка - він впав переді мною на коліна, та також заплакав.

Так, це мій тато, він зник ще до мого народження, мама не хотіла жити від горя, та її тримала я. Вона дуже мене любить, і заради мене, мама знайшла в собі сили боротися, жити далі і виховувати мене.

І ніколи вона і слова поганого про нього не сказала, завжди з усмішкою розповідала про щасливі моменти проведенні разом з ним, про їх щире кохання. А потім ночами плакала, коли думала, що я не чую. А я навіть не знала чим допомогти, це було важко.

А зараз він переді мною, плаче.

- Тату, чому ж ти нас покинув - здавленим голосом сказала я. 

Тато різко підняв голову і з подивом подивився мені у вічі, потім на його обличчі промайнула така біль, і відчай.

- Я вас не кидав, я кохав твою маму більш за все на світі - вигукнув від.

- Тоді що ж сталося - тремтливим від сліз голосом запитала я, важливе для мене питання. Але почути мені його не вдалося, тому що до нас підійшла Марісса

- Вибачте, але я змушена перервати вашу розмову, краще піти в якесь інше місце, щоб поговорити, тут надто багато зайвих вух, та очей - і дійсно, на нас дивилися абсолютно всі. Тато це також помітив, тому підвівся. І в цей момент потягнувся рукою до вуха, наче слухав когось.

- Ох люба, мене терміново викликають на роботу, але я не можу залишити тебе тут і зараз - тато схвильовано взяв мене за руку.

- О, то давайте ми підемо з вами - вигукнула Марісса. 

- Дійсно чудова ідея, то ходімо? - посміхнувся він.

- Звісно, але де ти працюєш? - мені це дійсно цікаво.

- В Елійській академії - ого, академія.

- Хіба в Україні є така академія ?

- Ні, вона в іншому світі - тримайте мене семеро, тут ще й інший світ є, та Марісса не здавалась здивованою.

- Гаразд дівчата, тримайте мене за руки- ми зробили що він сказав, і в той же момент нас затягнуло в вихор. 

Я готова виплюнути свої внутрішні органи, чому мені ніхто не сказав заплющити очі. 

- Еліно, ти як? - тато і Марісса виглядали винуватими.

- Доню, вибач я забув тебе попередити - видно що йому соромно.

- Більше так не робіть, бо якщо я помру від нудоти, це буде на вашій совісті.

Зрозумівши, що я не серджусь, Марісса широко посміхнулась. 

- Вибач, але за цим було смішно спостерігати, в тебе були такі великі очі - вона засміялася.

- Марррісса- я кинулась на неї, та почала лоскотати.

- Д-досить, я визнала свої помилки - пропищала вона, захекавшись від сміху.

- Дівчатка, мені потрібно йти працювати, тому я залишу вас в своєму кабінеті, ви ж не проти? 

- Звісно ні - весело відізвалась подруга.

- Елінко, я все тобі розповім, обіцяю -тато побачив мій стан, тому підійшов і обійняв.

- Так тату, буду чекати - ледь-ледь посміхнулась я.

- Давайте руки, і не забудьте заплющити очі - хоч цього разу мене попередили, але я й сама не збиралась їх відкривати, бо надто свіжі спогади.

- Все дівчата, я спробую повернутися раніше, якщо захочете їсти, їдальня прямо по коридору, в самому кінці.

- Добре тату .

- Гаразд лорд Вангрія - стоп, який лорд.