Легенда

- Агов, Еліно, ти зі мною ? - здається я пропустила більшу частину її монологу. 

- Так, я тут, повтори будь ласка що ти казала - як же соромно, вона мені щось розповідала, а я весь цей час думала про її брата. Цей змій не хоче залишати мої думки.

- Я багато чого казала, але бачу твої думки зайняті чимось іншим, чи кимось - загадково посміхнулась Марісса.

- На що ти натякаєш - я нахмурила брови.

- Авжеж ні на що, ходімо вип'ємо чаю з тістечками, я знаю одне чудове місце, тобі сподобається - засміялася дівчина, і схопивши мене за руку потягла у тільки їй відомому напрямку .

А я все не могла зрозуміти свою реакцію на Маріаса, я бачу його вперше в житті, а вже вважаю його своїм, це ненормально. 

- Ти знову поринула в якісь важкі думи - почулося зітхання від Марі , я підвела на неї свої очі, та посміхнулась.

- Ні, все добре, ще далеко ? 

Дівчина здивовано подивилася на мене, але через секунду ляснула себе по лобі, та сказала.

- Ми вже майже на місці, он бачиш вивіску " Місячна Арезія"- вказала вона на маленьке кафе .

- Арезія? - дивна назва, що б це могло означати. 

- Зараз розповім, але спочатку давай зайдемо, і замовимо щось - підморгнула мені Марісса.

Ми ввійшли в заклад,та обрали столик біля вікна. Саме переміщення було дерев'яним всередині, тут було багато зелені, та маленьких скульптур. Навіть на нашому столі була скульптура дракончика, і я відразу згадала свої вхідні двері. Напевно їх зображення в цьому місці дуже популярні. 

Доки я розглядала скульптуру, дівчина вже замовила нам чай з тістечками. 

- Ти ж не проти, що я замовила все на свій смак ? 

- Ні, не проти.

- Так ось, ти питала що таке Арезія, це квітка. В нас навіть є легенда про неї, кажуть що колись, коли ще не було цього містечка, тут жив дракон, так так самий справжній дракон, він охороняв ці землі від темних сил, був він дуже самотнім, аж поки не почалася гонитва на відьм - так, мені це розповідала моя умбра - одна відьма тікаючи зламала собі ногу, прямо на землях дракона. Вона не могла себе сцілити, в неї не було сил щоб навіть повзти. Вона лежала, та думала що тут і помре, лежала вона на одному місці два дні, та нарешті втратила свідомість від виснаження.В той же день її знайшов чоловік, та приніс її до своєї хатини. Не буду розповідати що там, і як, бо точно не знаю. Але вони покохали один одного, вона одужала, і лишилася з ним, жили вони так не рік, і не два. Аж поки на їх територію не прийшли люди, та не спробували вбити відьму, що в той час була вагітною. Захищав її дракон всіма  силами, зміг кого вбити, кого прогнати. Але відьму все таки ранили, вона могла не дожити до ранку, як і її дитя. Тоді дракон вирішив, і провів ритуал, віддавши своє життя за свою сім'ю. Прокинувшись зранку, і не знайшовши навіть сліду від смертельної рани, відьма все зрозуміла. Від горя вона прокляла всіх тих людей, що прийшли на цю землю, та закрила частину лісу від усіх, тепер на неї могли потрапити тільки люди з магічними здібностями, чи інші раси, лише з добрими намірами, а на кордоні раз на рік, в день загибелі дракона, під місячним сяйвом розквітала квітка, яку пізніше назвали Арезія, це поєднання імен коханих, Арея і Зіал. Існує повір'я що без цієї квітки, межа стреться, і сюди зможе потрапити будь хто.

- Це так сумно - це все що я могла сказати, в моїх очах стояли сльози.

- Ей, ти чого, не плач - Марісса взяла мене за руку, та легенько її зжала.

В цей час нам принесли замовлення, і за сусідній столик сів чоловік.

Не може бути...