Місто, та нове знайомство

Усюди чувся галас, ходили по вузеньких вуличках люди, хоча здається ось та зеленоволоса і гострозуба дівчина, не людина. Та й усі інші напевно також. Бігала малеча. Весело сміючись тікав хлопець, його наздоганяв інший, певно друзі. 

Відчуття наче я потрапила у казку про середньовіччя. Мені казали що кам'яний будинок лише в мене, але ж ні, у цьому місці були і кам'яні, і дерев'яні будинки, при цьому не виглядаючи якось дивно, чи карикатурно.Все було гармонічно, чисті вулички викладені бруківкою. Горщики з квітами на підвіконнях, магазинчики, над якими знаходилось житлове приміщення. Місто жило, це було чутно і видно. І так мені зробилося добре, легко, як я ніколи себе не відчувала, на пильних вуличках свого міста, в якому проживають всі мої рідні.Ніколи не було такого піднесення, просто від споглядання життя, прохолодного вітру, теплого сонечка, мене переповнюють емоції, не зумівши їх стримати, я засміялася. 

 Бачу сонце добре нагріло тобі голову - дивився на мене Маріас, піднявши одну брову.

- Ні, зі мною все добре - все ще посміхаючись подивилася я в очі чоловіка. Все таки він красень.

- Дякую за комплімент, але тепер я все більше впевнений, що ти перегрілась - нахмурившись, але з веселими бісиками в очах, сказав рудий. Ледь сіпнувши лівим кутиком губ.

- Ой, я що, це в голос сказала?

- Так, причому дуже голосно - розвеселився цей, змій.

- Ну, не сприймай на свій рахунок, це був не комплімент, а факт. Сам дзеркало маєш, тому повинен знати, що ти дійсно гарний. Але характер, повіситись можна. 

Здається даремно я це сказала, так як вираз обличчя Маріаса, стрімко став холодним, і відстороненим. Він знову розвернувся до мене спиною, і покрокував по вулиці далі. Я не стала нічого говорити, і просто йшла за ним. 

Навіть совість прокинулась, і вирішила прочитати мені нотацію, де і в чому я не права. І шо з чоловіком так не можна. А перед собою я бачила його широкі плечі, та тонку талію.Далі мій погляд впав на гарні сідниці, які було добре видно завдяки вузьким штанам, що при кожному кроці чітко вимальовували силует цього персика. 

Зловивши себе на думці, в мене покрасніли певно і вуха. Картинки що виникали перед очима не давали мені взяти себе у руки, та заспокоїтись. Серце почало битись швидше, руки пітніти. Зажмуривши очі, я затрясла головою. Не допомогло. 

- І що ти робиш? - знову вигнувши брову, та схрестивши руки Маріас уважно розглядав моє обличчя. Я покрасніла ще дужче. Виявляється я не помітила як ми дійшли, туди, куди мене вели. Та Маріас повернувся до мене це сказати, і побачив як я трясу головою. Як же ж соромно.

- Нічого - мій голос мене підвів, і я пропищала це слово. Зверися Еліно, досить пускати слину на цього змія.

Кашлянувши, рудий вказав мені рукою на двері якогось закладу харчування.

- Це таверна, зветься "Веселий Тхір", тут дуже смачне овочеве рагу, та тушене м'ясо, рекомендую. А ще, тут пряцює одна дівчина, яка і покаже тобі місто.

Спантеличено кліпнувши очима, я подивилась спочатку на вивіску, потім на саму таверну, дерев'яну. Та перевела погляд на чоловіка.

- В якому сенсі дівчину, здається ти мав його мені показати - ні, ну це ні в які ворота, він де ж мій екскурсовод на сьогодні. Яка ще дівчина, я не згодна.

- Еліно, ти справді думала, що я буду нянчитись з тобою весь день? - Маріас протер очі двома пальцями, здається я його дістала. 

- Але...- не слухаючи що я йому хотіла сказати, він відчинив двері, які навіть не скрипіли, та зайшов всередину. Мені нічого не залишалося, як зайти в слід за ним. 

Таверна виглядала охайно. Прямо навпроти дверей, біля протилежної стіни був бар, а в залі стояло з десяток столів, масивних, дубових. Деякі з них були біля бокових стін. Там сиділи люди в темних плащах. Це  якісь злочинці, як в книгах про попаданців, чи що. Поки я розглядала інтер'єр, рудий підійшов до бармена, та щось йому сказав. Я підійшла ближче.

- Знайомся Еліно, це Шафір, власник цього закладу. 

- Приємно познайомитись, юна леді, зачекайте пару хвилин, Марісса зараз підійде.

Ні одного зайвого слова, привітавшись зі мною, Шафір відвернувся від нас, та продовжив протирати дерев'яні келихи. 

Не встигла я і рота відкрити, як до Маріаса підбігла гарна блондинка, та повисла у нього на шиї. Мої очі полізли на лоба. А тим часом дівчина щось щебетала, поки він обіймав її.

- Я вам не заважаю? - навіть я почула роздратування в своєму голосі.

Зойкнувши, дівчина з цікавістю дивилась на мене. А цей рудий, сміявся собі в кулак.Та він же ж сміється з мене. Я готова була вибухнути від ... а від чого, невже я його ревную.Тільки ця думка промайнула в моїй голові, як блондинка відкрила рота.

- Братику, ця дівчина з тобою, не познайомиш нас? 

- Марісса, це Еліна, наша нова відьма. Еліна, це Марісса, моя сестра.

Сестра, я вдруге за сьогодні покрасніла, це ж треба було розлютитись через сестру. До того ж Маріас мені ніхто, ну поцілував зап'ястя. Це звичайні манери.

- Привіт, приємно познайомитись, сподіваюся ми станемо подругами - не звертаючи більше жодної уваги на свого брата, дівчина підхопила мене по-під руку, та повела на вулицю. Я навіть не встигла попрощатись з Маріасом. Повернувши голову в його бік, там нікого не було. І де подівся?

А Марісса все щебетала.