Маріас

Я бігла серед дерев в темних хащах, падала, затинаючись об коріння. Боса, в одній сукні, з подертими ногами і долонями. А позаду чувся моторошний рик, я знала що він йде за мною. Для нього це гра, він переслідує здобич. Він заганяє мене в кут, мені не втекти, він вже поруч.

Я прокинулась від жаху. Фух, це знову цей сон, він сниться мені від того часу, коли я вперше побачила...

Це не важливо.

- Господиня, ви вже прокинулись, вмивайтесь і спускайтесь на кухню, я приготувала вам сніданок. Маріас зайде за вами об одинадцятій - з посмішкою, витираючи руки рушником  повідомила мене Мотря.

- добре, Мотря, дякую - я похапцем підвелася, та пішла у ванну проводити щоденний ранковий ритуал. Зробивши всі справи, я замислилась що б одягти. 

До речі, де мій одяг.

Подивившись навкруги, я не знайшла шафу, отакої, я що залишилась без одягу. Вереск казав, що все переніс сюди. Але тут я натрапила поглядом на двері , що майже зливалися з стіною. Відкривши їх я побачила мрію кожної дівчини, гардеробну з великою кількістю різного одягу, в мене стільки його за все життя не було. Звідки це все взялося. 

Пройшовши у приміщення, я розглядала все що потрапить  мені на очі. Милі сукні, спіднички, блузки та сорочки. Штани та шорти, теплі кофтини, та взуття на всі сезони. 

Хто це все придбав, це точно не мої речі. Хоча он той топ, мій. Спитаю про це Мотрю. 

Я обрала довгу, легку сукню, смарагдового кольору, з розрізом на спідниці, відкритими плечима та повітряними рукавами. Взявши два передніх локони, я заколола їх шпилькою на потилиці. Пора йти снідати.

Стустившись на кухню, я відчула на собі погляд. Обернувшись навколо своєї осі, мій погляд впав на чоловіка, років двадцяти п'яти. Він був високим, струнким, а саме головне, його волосся було насичено рудим, де-не-де виблискуючи багряними сполохами, зав'язаним в хвостик на потилиці. А очі, що досі пильно стежили за кожним моїм рухом і подихом, були різнобарвними, одне око було темно синє, інше зелене, в колір моєї сукні, промайнула думка в голові. 

- привіт, я Маріас твій екскурсовод на сьогодні - Боже, який в нього голос.

- привіт, я Еліна, приємно познайомитись - посміхнувшись, я підійшла до нього і протягнула руку. 

- навзаєм - він поцілував моє зап'ястя.

- Маріас,  ти вже снідав, якщо ні то може складеш мені компанію.

- Ні, дякую, ти їж,  я тебе у вітальні почекаю - сказавши це, він розвернувся і пішов геть із кухні.

Дивний, наче ввічливо зі мною розмовляє, а таке відчуття, що я просто бруд під ногами. І цей беземоційний вираз обличчя.

Швиденько перекусивши тостом і кавою. Я побігла до вітальні, щоб не змушувати чоловіка чекати.

- я вже тут - зайшовши до вітальні, дала знати про свою присутність. Маріас підвівся з крісла, кивнув головою.

- пішли - ну що ж, коротко, і ясно. Відчуваю прогулянка по містечку буде дуже "цікавою".

Доки я думала про поведінку цього чоловіка, він вже вийшов на подвір'я, і роздратовано кривив губи.

- ти йдеш, чи мені тебе на руках винести - крізь зуби просичав, як змій. 

- вибач, але тобі доведеться зачекати ще хвильку, я забула своє взуття. 

Так, я ледь не пішла на екскурсію  боса. Я швидко побігла до себе в кімнату, та взяла кеди в колір сукні. Взувшись, я вибігла да рудого.

-Все,  тепер я точно готова, можемо йти.

- Я дуже радий - він різко повернувся,  і покрокував десь за мій будинок  Що це з ним, то він спокійний, то злий і роздратований. Я звісно розумію  що йому напевно нав'язали мене супроводжувати, але ж я тут до чого.

Змій.

***

Догнавши його, я пішла поруч.

За моїм будинком знаходилась вузька стежина в сад. В лісі - сад, це так дивно. В ньому росли : яблуні, вишні, груша. Навіть персики побачила, і стару черешню, за нею росла слива та горіх, а зліва ріс великий дуб, він наче був центром цієї композиції. Але до кінця сад не роздивилася, він досить великий, займусь цим пізніше.

Сад був огорожений парканом, по якому вився той самий плющ, лише хвіртку він оминув, не взявши і її в обійми.

- Нам сюди - я навіть здригнулася, вічно мене лякають, але я вже починаю звикати. Не знаю добре це, чи погано.

- Ой, а я думала ми зараз розвернемось, і підем назад - іронічно відповіла йому. Він що вважає мене тупою , хоча по його погляду видно, так, дійсно вважає.

Делікатно промовчавши, він відчинив хвіртку, і вийшов за неї, я пішла за ним.

Тільки опинившись за межами свого дому, я почула гомін, який вказував що тут є життя. Неподалік лунає сміх дітей, крики торговців,  співи дівчат, та багато різних звуків. 

- Маріас, а як таке можливо - спантеличено запитала я.

- Ти про що - спокійно відповів рудоволосий. Це що, в нього настрій покращився ?

- Чому на території мого будинку така тиша, а вийшовши за паркан, я відразу почула що тут дійсно є життя.

- Тому що будинок вирішив відгородити тебе від зайвого головного болю - скосивши на мене очі, єхидно сказав Маріас.

- В якому сенсі ? 

Важко зітхнувши… чомусь поруч зі мною він це робить постійно, чоловік почав пояснювати.

- Твій дім, розумний, він сам обирає господиню, допомагає їй освоїтися, може змінити свій вигляд при бажанні, і ще багато іншого. І зараз він напевно вирішив, що зайвий шум тобі ні до чого. Тому повісив по всієму своєму периметру, так звану, заглушку. Ніякі звуки окрім природніх не будуть проходити на твою територію, як і виходити за її межі. 

- Ого, а ти звідки це знаєш, якщо дім спав вже доволі довго, а прокинувся тільки нещодавно, і відкрився лише мені. А тебе пропустив я так розумію по запрошенню моєї Умбри - хм, цікаво де він дізнався цю інформацію, мені потрібно більше дізнатися про свої володіння. А звучить то як, в мене що, почалася манія величі,  ні дякую. 

- Браво, ти змогла мене здивувати, виявляється що ти вмієш думати, і навіть аналізувати почуте, я глибоко шокований - з удаваним здивуванням промовивши це, і не давши мені і рота відкрити, щоб сказати йому пару "лагідних" слів, цей змій пустився в пояснення.