Новий дім

- Ось ми і прийшли - зненацька вигукнула руда.

- де це ми - спантеличено обізвалась я, дивлячись на будинок. Він був двох поверховий, кам'яний, з великими вікнами та порослий мохом. З лівого боку по ньому повз плющ, ховаючись за димарем.

 - це твій дім, облаштовуйся і живи - насвистуючи, промовила Орі.

- що, як таке може бути, я його не купувала - запротестувала я, бо це до біса дивно. Це напевно розіграш.

- ох, знала б що з тобою стільки мороки, не проводжала б - мені здається, чи вона роздратована.

- слухай мене уважно, Лукія зникла, а перед цим чітко дала зрозуміти що ти її наступниця. Цей будинок з'явився тут з твоєю появою, тобто він твій. А якщо ти не будеш тут жити, помреш - сказавши це, Оріяна швидко зникла серед дерев.

І що це було ?

Чому я маю померти, я нічого не розумію. Я вже шкодую  що приїхала сюди, бо відколи Микитівна зникла, моє звичайне життя пішло шкереберть. І я тепер не знаю що робити, яким чином я маю зібрати речі, і привести сюди худобу, бо я не зможу їх кинути. Та ще й кіт десь серед лісу, один.

Я розгубилася, білка втекла, а я не знаю дорогу назад, чорнявого не знайшла, та ще й страшенно втомилася. Відчуваю себе малою дитиною.

- мряу, ти чого рррюмсяєш, мрр.

- ох ти ж - я стрімко відскочив у бік, на землі сидів Вереск, і дивився на мене своїми зеленими очима. 

- Вереск- підхопивши кота, я притиснула його до грудей.

- агр, задушиш - просичав вухань.

- ой, вибач - я послабила обійми, подивившись йому в очі  я спитала - де ти був, чому втік, що це таке червоне в тебе на хутрі, я злякалася взагалі то.

- тсссс, тихіше, тихіше , обережно опусти мене на землю, не хвилюйся так - я зробила як він просив.

- фух, я вже почав переживати за своє розкішне хутро - він сказав це з полегшенням, от же ж, котяра.

-ти не відповів - нахмурила брови я.

- я, а що я, хех.

- Веррррреск - тобто я від переляку за нього побігла в ліс, кинувши все, загубилася, а він за своє хутро переймається.

- та все, все, розповідаю. Весь час я був тут, а хутро вимастив в малиновому пирозі, смачно було - от морда.

- я тебе уб'ю - рикнула я.

- не треба мене вбивати, я мусив виманити тебе в ліс, інакше ти б ніколи не перейшла межу де мешкають всі магічні істоти Карпат. До того ж. дім засумував без своєї господині, а худоба і всі твої речі  вже тут. Поки ти ходила ми все перенесли, а я контролював щоб нічого не зникло - я все ще зла, але моя цікавість вже підняла голову. 

- гаразд. поки живи - подивившись на кота, я попрямувала в дім. Якщо всі кажуть що він мій, то потрібно його розглянути.

***

Підійшовши до дверей, я побачила на них молоточок у формі дракончика. Я доторкнулася до нього, та швидко відсахнулась, мій палець щось вкололо, це не було боляче, а скоріше неочікувано. Та капля крові встигла впасти на голову дракончика.

Тільки після цього двері прочинилися, і я зайшла всередину.

Перше на що наткнулись мої очі, це камін. Таааааак, справжнісінький камін, як в палаці. Я мріяла про такий з дитинства, уявляючи себе принцесою  яку зачарувала зла відьма. Тільки от тепер зачаровувати принцес буду я. Від цієї думки стало смішно. Я перевела погляд  на крісло, що стояло перед каміном, на ньому лежав мій улюблений плед, та на столику стояла філіжанка кави, від якої ще підіймався пар. Дивно, дуже дивно. 

Не встигла я оглянути все інше в вітальні. Як знову почула голос, та скільки ж можна, третій раз за день. Так і до інфаркту недалеко.

- господиня, ви нарешті прийшли - переді мною стояла маленька жіночка, з густим волоссям стягненим в косу.

 - добрий день, а ви хто ?

- Ой, що ж це я, господиня, мене звуть Мотря, люди називають наш народець домовими, але споконвіків ми Умбри - посміхаючись відповіла Мотря.

- У...умбри, зрозуміло - мені здається, чи в мене починається істерика. За один день мій світ просто перевернувся.

- Мотря, а чи можеш ти мені розповісти, що взагалі коїться, і де я - запитала я, обережно сідаючи у крісло.

- Та звісно, ви пийте каву доки не охолола - лагідно мовивши це  умбра сіла прямо на підлогу, махнула рукою, і перед нею з'явилися клубки ниток, вона почала в'язати, здається ще один плед.

- Так ось, як вам вже напевно казали, ви відьма, ну поки ще ні, але обов'язково нею станете. Здавна вони оберігали спокій на землі, мирили народи, давали прочуханки ворогам, сіяли добро та радість у серцях людей. Та їхню доброту почали використовувати в своїх цілях, вважати допомогу за належне, перестали цінувати їх силу, і перестали вірити слову відьомському. Поки взагалі не стали вважати їх злом, демонами,  що прийшли з-за межі для знищення роду людського. Не вірили вони що відьма може бути доброю. Почалась жахлива гонитва, полилася кров ні в чому не винуватих дівчат, та дійсно справжніх відьом. Вони змушені були ховатися, тікали в ліси, або ж стримували свій дар, та це їх вбивало.Тікаючи в ліси відьми призвичаїлись будувати собі домівки з дерева, чи всього що було під рукою. Потім потихеньку навчилися вони не виживати, а жити. Познайомились з народом лісовим, та засновували такі собі містечка, в самому серці лісу. Де жили всі, хто не мав зла в серці , та шукав прихисток. Головна відьма збудувала собі кам'яний дім, що відрізнявся від всіх інших красою, та стояв на самому кінці поселення. Вона допомагала місцевим мешканцям відкрити та приборкати  свій дар, лікувала, та захищала магію не тільки у містечку, а й у світі. Проходили роки, дівчат наділених такою силою ставало дедалі менше, або ж дар був слабким. Після смерті останньої господарки дім закрився від всіх, і зник, наче і не було його. Та з вашою появою , господиня, прокинувся дім, неначе і не було тих років. Обрав він вас господаркою своєю.

- Це велика відповідальність, так? - щось мені це не подобається, як я можу бути головною відьмою, якщо всі навкруги говорять що я ще нею не стала.

- Можливо, але не думайте про це, всьому свій час, а ваш ще не настав. Облаштовуйтесь, та йдіть прогуляйтесь містечком. Я попрошу  Маріаса завтра провести вам екскурсію - збираючи свої нитки сказала умбра.