Лист

Витерши вологі очі долонею, я перевернула лист та почала читати.

"Люба Елінко, дарма ти ходила мене шукати, не потрібно тобі збивати молоді стопи  тупцяючи одній по темному лісі. Різне може трапитись, різне може тебе знайти, та не завжди з хорошими намірами.Чують вони твій страх, знають де ти є, якими стежками ходиш, та кого шукаєш. Більше не роби такого, не шукай мене, все одно не знайдеш. Мій час настав, і цього не змінити. 

Бачу ти не розумієш до чого я це все кажу.

Так от, розповім я тобі дещо...

Всі ті історії, які ти чула по вечорам, зовсім не вигадка. Всі міфи та легенди, це частина історії, просто не кожен може то відчути, а тим більше побачити...

Існують відьми у світі.

Чому їх так називають, а хто його зна, але знаю точно, відьма наділена такою силою, що дрижики беруть, не знає вона страху, не підкоряється злу, та і добру також. Вона сама по собі. 

Здавна відьми бережуть наш світ від зла, та не дають добру заполонити його повністю. Усюди має бути рівновага.

Та люди дурні, і не розуміють цього. Вони сліпі, мов новонароджені кошенята. Тому їм потрібна допомога, бо загинуть вони без сил природи, яку так нещадно нищать. Та й жителів лісових вберегти потрібно.

Звідки я це знаю ? 

Тому що я відьма. Так Елінко, не дивуйся.

Я знаю, ти це відчувала...

Але ж, не маю я часу розповідати тобі все. Бо як я вже казала, мій час настав, пора мені йти боронити наш світ  на саму межу. Але ж я не можу залишити мої любі Карпати, та й усю Україну без захисту. Думаю ти вже зрозуміла.

Елінко, ти моя наступниця.

Ти та, що залишиться після мене, не лякайся, ти зможеш.

А в цьому тобі допоможуть друзі мої, та книга, яку я писала все життя. Там ти знайдеш відповіді на свої питання.

Та знай, легко не буде.

Маю прощатися...

Бувай люба внучко ."

Коли я дочитала останній рядок, лист спалахнув, і розсипався синіми іскрами мені на долоні. Що повільно розтанули. 

Я не вірила своїм очам, це якась дивовижа. Я ще не до кінця усвідомила, що більше не побачу Лукію Микитівну. Ця неймовірна жінка, відьма. І що це вона казала, я її наступниця ?

Як таке може бути, я ж звичайна. Вогонь поглядом не запалюю, вітер одним рухом руки не викликаю. Хоча звідки я можу знати що вміє справжня відьма, це так, мої припущення. 

Я сиділа, дивлячись в стіну, думи свої думаючи. Аж тут на голову мені щось впало. Це паразит такий, кіт на ім'я, Вереск, скинув щось на мене.

- ах, чорна ти дура, хіба так можна, а якби прибив - крикнула я до нього. На що він махнув хвостом, та чкурнув за двері на ґанок. 

Протираючи постраждалу частину тіла, я подивилася, що ж все таки ледь не стало причиною моєї швидкої смерті. Піднявши з підлоги цю річ ', я зрозуміла що це книга. В зеленій обгортці, де- не-де поросла мохом. 

Відкривши її, на першій сторінці було написано :

"Сили зможеш віднайти 

Коли спіткаєш долю

Коли повіриш хто ти є

То станеш відьмою новою "

Прочитавши це, я перегорнула сторінку, але вона була порожньою. Погортавши всю книгу, я не знайшла більше жодного запису. 

Тому я повернулась, та перечитала цей вірш знову , здається я зрозуміла. Я просто не вірю  що таке може бути, я відьма, для мене це дико. Можливо це розіграш  і Микитівна зараз зайде до хати, і скаже що я ще дитя, тому що вірю в казки.

Але двері залишалися  лиш трішки прочиненими, як і до того. А сонце вже зійшло. Почався новий день.

Потрібно йти годувати худобу.