Зникла

Пройшло вже чотири роки з того інциденту. Мені двадцять, я навчаюся на дизайнера (заочно), співаю , ходжу на курси фотографа, та пряцюю фотомоделью. Все таки жагу до творчості побороти я не змогла, та й не дуже хотілося. Моє життя кипить, воно сповнене новими знайомствами, подорожами, та легкістю. 

Нещодавно мене запросили на зйомку в Карпати , недовго думаючи я погодилась. І тут я зрозуміла, що закохалася в це місце . В свіже повітря, гори, ліси , річки...

І я не втрималась, та вирішила залишитись тут на все літо, поки маю можливість. Я домовилась з місцевою жителькою, яку звали Лукія Микитівна, що я залишусь у неї. Гроші я маю, та і приїхала на своєму автомобілі. 

Познайомилась з місцевим населенням, і досить швидко знайшла з ними спільну мову.

***

- Елічко, доню ходи но сюди, допоможи бабці !

- Ну яка ж ви бабця, Лукія Микитівна -сміючись відповіла я, допомагаючи їй занести кошики з полуницею до хати. 

Лукія Микитівна стала моїм провідником в життя, тут все інакше, не так як в місті. Вона допомагала мені облаштовуватися у реаліях повсякденного життя на Закарпатті.Та зайняла важливе місце в моєму житті, вона була доброю, але суворою жінкою, тому про відпочинок я могла тільки мріяти, але мені це подобалося. Кожен день ми поралися в її городі, носили дрова, тому що їй подобався живий вогонь, та вчилися вишивати рушники. А кожен вечір сидячи біля тепленької печі, з горнятком гарячої кави, я слухала історії...

Вона розповідала, що в нашому світі не все так однозначно як здається, існує тонка межа між світом живих, та світом мертвих, як його називають, хоча це не зовсім так, він просто інший. Ми живемо не бачачи цього, але інколи відчуваємо подих потойбіччя, яке ми називаємо містикою. Сміємось читаючи казки чи міфи про драконів, демонів, чи чортів. Але не задаємось питанням, звідки це взялося. Так, фантазія людей безмежна, але ж не буває диму без вогню .

- Знаєш Елінко, смішний народ ці люди, не вірять в чортів, але бояться. Називають жінку відьмою за красу. Та вигадують біди на свою голову. Хе хе хе. Повір, справжню відьму  неможливо відрізнити від звичайної людини, якщо вона того не захоче, кхе кхе. Та й відьма може не знати ким вона є, але хоча б раз у житті,  вона бачила посланця з того боку, кхе, але знай, не всі вони злі, хоча здаються небезпечними, хе.

До чого вона мені це казала, я не могла втямити довго, допоки в один день вона не пішла у ліс, і більше не повернулася...