Книга 11

Він не знав її імени й не пам’ятав, чи представились вони один одному взагалі. Може, й представились, але він не почув, як її звуть. У барі виступав джаз-бенд, люди танцювали і штовхались, у келихах пінилось пиво. П’ятничний вечір був тим часом, коли люди шукають собі пару на ніч, аби в полум’ї безладних сексуальних зв’язків спалити нудний робочий тиждень.

Тому він не пам’ятав її імени, але знав, що вона пристрастна, гаряча і спрагла. Вони палко цілувалися спершу в барі, потім у під’їзді його будинку, тепер у коридорі квартири. Вона звивалась у його обіймах, нишпорила пальцями по тілі, стогнала в жаданні, а він крок за кроком підштовхував її в сторону спальні. Його гостя була пантерою, яка жадала боротьби і пристрасти, а Ельсінор був готовий стати приборкувачем дикої кішки в цю ніч.

Р-раз – і в цю ж мить відчинилися вхідні двері, боляче вдаривши чоловіка по плечу.

«Що це за чорт? Я забув замкнути двері?» – подумав він, коли світло зі сходового майданчика проникло у квартиру, а дівчина в жахові відштовхнула Ельсінора й закричала:

– С…ака-байрака! Я на таке не згоджувалась, ні за що! – хаотичними рухами вона намагалась натягти на себе блузку і знайти сумочку в півтемряві коридору.  

Затуманений пивом мозок Ельсінора Берадзе намагався зметикувати, як у його обіймах замість вродливої пристрастної дівчини виявився оголений юнак, подряпаний, зі свіжими почервоніннями на шкірі від ударів, із заплаканим обличчям і ротом, викривленим у хрипі:

– Допоможіть! Допоможіть мені!

Секс-героїня, якій не пощастило цієї ночі, вилетіла із квартири, залишаючи позаду себе напівголого Ельсінора з ерекцією, невдоволеного, ошаленілого від такого повороту подій, і голого юнака, який невідомо звідки тут взявся.

– Чорт… Хлопче, я не на це розраховував, – заперечив Ельсінор. – Ей-ей, не треба, не треба! – спохопився він, коли юнак став здригатися від блювотних рефлексів.

Берадзе відтягнув його у вбиральню і нагнув до унітаза. Довелось підтримувати пацана, позаяк його тіло перетворилось у безвольну ганчіркову ляльку. Той вибльовував уміст шлунка у безкінечних позивах, а Ельсінор, намагаючись зібрати думки докупи, міркував над ситуацією.

Будь-яка инша людина на місці Берадзе вишвирнула б чужинця за двері. І, можливо, мала б рацію. Проте Ельсінор був кримінальним психологом, який розслідував не одну справу, і криваві синці на обличчі й тілі хлопця ясно повідомляли йому про насилля. І ґвалтівник цей – не де-небудь на сусідній планеті, а прямо тут, у під’їзді його будинку на Свеавеген.

– Потрібно замкнути двері, – пронеслося в голові Берадзе. Зазвичай він цього не робив через Астрід, маленьку сусідку, з котрою він подружився і котра постійно курсувала між сестриною квартирою і його. Він навіть віддав їй запасний ключ, аби вона зайвий раз не дзвонила у двері і не відвертала увагу від роботи. А ось нині, у п’ятничний вечір, цей стан справ призвів до появи у квартирі жертви насилля.

Нещасний втік від переслідування, отже, і злочинець із дому теж зник. І нема сенсу телефонувати знайомому поліціянтові Уве Ліндбергу й турбувати його серед ночі. Через терористичні загрози у Стокгольмі той і так працював понад норму і не спав по кілька діб поспіль.

– Це все може зачекати до завтра, – вирішив Берадзе, коли хлопчині стало краще. Він відтягнув його на диван у залі, вкрив пледом, а біля узголів’я поклав халат. Коли той отямиться вранці, наявність хоча б якогось одягу поруч заспокоїть нещасного. Але у будь-якому випадку істерики не уникнути, зітхаючи, подумав психолог.

Потім вийшов на сходовий майданчик. Підійшов до дверей Майї й Астрід, легко натиснув на ручку дверей. На щастя, закрито. Отже, вони у безпеці й мирно сплять. Підійшов до сходів, глянув униз крізь сходові прольоти, прислухався. Як і очікувалось, нікого не було ні видно, ні чутно.

Він повернувся у свою квартиру і цього разу переконався, що двері закриті на замок. Його гість провалився в сон, який періодично переривався схлипами та здриганнями. Ельсінор прийняв холодний душ, намагаючись отверезити свій мозок і збити збудження. Потім ліг спати. Заснув, звісно, не одразу, а коли все-таки зміг, то його збудив чийсь крик.

– Аааа, – крізь сон він упізнав голос одинадцятилітньої Астрід.

– Аааа, – вторив їй другий голос.

– Гав-гав, – тут же відгукувалось гавкання Милашки.

Він підскочив на ліжку, вибіг із кімнати й направився в залу. Там Астрід стояла біля дивана і вирячилась на голого юнака, який намагався прикритися халатом. А білий цуцик заливався гавканням через непроханого гостя.

Зазвичай Астрід з’являлася по вихідних, вмикала канал із мультфільмами й чекала, поки Ельсінор прокинеться і приготує їй сніданок. Ця традиція склалась давно. Сестрина крамничка розташована в туристичному районі, Майя працювала й по суботах, і в ці дні про Астрід турбувався Берадзе.

– Чому в тебе на дивані спить голий чоловік? – обурювалась Астрід. – І взагалі, він же помер! – підбігла вона до юнака й безцеремонно вщипнула його за оголене плече.

– Помер? – закричав ошелешений гість.

– Помер? – здивувався Ельсінор, переводячи погляд із гостя на дівчинку.

Та взяла пульт і ввімкнула телевізор. Знайшла канал новин, по якому раз по раз транслювалися кадри автомобільної аварії.