6. Зразковий зять

Не так він хотів би привітати з днем народження свою дружину. Не скупим:

— Вітаю!

Не мовчанням за сніданком і не наказом:

— Поприбирай у домі. Ввечері з'їздимо до твого батька на молитву, а тоді допоможеш мені навести лад у погребі для вина.

У відповідь від неї прозвучали два слова. Дякую. Добре.

Пів ночі, доки крутився з боку на бік, він думав і дійшов прикрого висновку: в дечому вона мала рацію. Вчорашня його різка розмова зі Святим була не найкращим рішенням. Таких божевільних, як його тесть, не можна гладити проти шерсті. Їм ще треба поговорити наодинці як чоловік з чоловіком.

Та й Марійкою варто хоч разок поговорити без гризотні. Зрештою, у їхній парі дорослий — він. Отже він і має поводитись, як дорослий. Взяти на себе відповідальність. Пояснити їй свої мотиви.

Найсмішніше, що він збирався так вчинити вже неодноразово. Чи не щоразу, підходячи до неї, розплановував серйозну розмову. А закінчувалося все нервами і не тими словами, які готував.

Весь день Богдан провів на винограднику. Для однієї людини там було забагато роботи. Тим паче, він взагалі слабо уявляв, чи все робить як слід. Відрізав сухі гілки, викорчовував завеликі бур'яни і сторонні кущі, обрізав грона, які починали гнити. Кінця-краю не було тій роботі. І це ще навіть не розібрався, де який сорт винограду і як його правильно доглядати!

Коли ввечері повернувся спітнілий і зморений, Марійка вже чекала. Сиділа на дивані холодна, збайдужіла, відсторонена. Очі відводила.

Богдан не розповів їй про те, що зателефонував вдень батькові і перепросив за вчорашню різкість. Про те, яку розмову запланував на вечір, не повідомив тим паче.

Бажання “дати їй те, чого вона очікує” вже не було таким сильним, як вчора, але й відступити повністю не міг. Тому морозив холодністю. Вона має зрозуміти різницю.

— Зібралась? Тоді їдьмо.

Всю дорогу вона глипала на нього скоса, але нічого не говорила. Насторожена і збентежена, не знала, чого тепер очікувати. Навіщо він захотів їхати на молитву? Задумав помиритися з її батьком?

Святий зустрів їх у дверях. Ховав у своїй бороді горду посмішку. Схвально кивнув зятеві в знак привітання, а на дочку навіть не глянув.

А найгірше, що й Богдан її ігнорував, мовби вона — порожнє місце. За руку не взяв. В дім не пропустив першою. Не обізвався. Марійка плелась за його спиною й почувалася розтоптаною як ніколи. Розрадила лише коротка розмова з Дариною, доки разом накривали вечерю.

Хоча спочатку була молитва. Батько, як завжди, сидів у центрі кімнати, а всі решта — на стільчиках по периметру. Цього разу зібралися всі, навіть найменші Антон і Славко. Святий зачитав молитву, а тоді узяв до рук Біблію. Повільно гортаючи, мовив:

— Сьогодні поговоримо про покору і навчання. Суть всякої віри — у тому, аби визнавати старшого над собою, ввіряти себе і йти за своїм вчителем, який обере найправедніший шлях. Людина — істота дрібна й мала, ми піддаємося спокусам і не одразу стаємо на путь істинний, блукаємо манівцями. А коли це ще й жінка, то повинна вона триматися руки свого чоловіка і навчатися в нього, і слухатися його, а з його вуст чути слово праведне, чути слово Бога. Чоловік має вчитися у старших чоловіків і навчати свою дружину, а не вона його…

Погляд з-під густих брів був націленим на Богдана. Посил зрозумілий — “слухай, затю, мене, а не йди на поводу в моєї дочки”. Наша пісня гарна й нова, одним словом. Богданові коштувало великих зусиль незворушно кивнути й рівним голосом, щоб не гмикнути й не засміятись, спитати:

— Чи є про навчання жінки якийсь уривок з Біблії?

Святий задоволено кивнув, потішений зятевим ентузіазмом і, погортавши святу книгу, знайшов:

— Є. Від Луки, вірш десять, рядок тридцять вісім, — прочистив горло і зацитував: — Мандруючи, Ісус і Його учні зайшли якось до одного селища. І їх гостинно привітала жінка, яку звали Марта. Вона мала сестру Марію, яка сіла біля Господніх ніг і слухала те, що Він говорив. А Марта була дуже заклопотана по господарству. Вона підійшла до Ісуса й запитала: “Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя всю роботу звалила на мене саму? Скажи їй, щоб допомогла мені”. Ісус відповів їй: “Марто, Марто, ти турбуєшся та журишся про багато справ, а необхідною є лише одна. Марія ж вибрала те найкраще, чого в неї ніхто не відбере”…

Богдан опустив голову, вдаючи, що слухає й замислився, а насправді ж думав, який корисний уривок підніс йому тесть на блюдечку. Знадобиться для сьогоднішньої розмови.

За вечерею він не заговорював ні з ким, крім тестя. Не повертав голови в бік Марійки, наче й не бачив. Ігнорував бажання зазирнути їй у вічі, пересвідчитись, що вона не почувається ображеною чи приниженою. І майже напевно знав: почувається.

— Тату, я ж можу вас так називати? — показово чемно звернувся він до тестя після вечері.

— Звісно, — запишався той.

— Ми можемо поговорити наодинці?

Вони закрилися в молитовній кімнаті. Богдан завів руки за спину. Заговорив, добираючи слова так обережно, наче крокував по мінному полю:

— Найперше я хочу попросити вибачення за свою вчорашню різкість. Мені не належить так з вами говорити.

— Нехай Бог простить, і я прощаю.

— Дякую. Я хотів поговорити про нашу з Марійкою сім’ю. Ви могли помітити, що я виніс урок з ваших проповідей. Марійка в надійних руках, ви можете бути певними, що я вділю достатньо часу для її… навчання. Воно ж важливіше, ніж господарство й робота, чи не так? Ви самі сьогодні читали…

— Тут йдеться не про порівняння, — заперечив Святий, розуміючи, до чого хилить зять.

— Я розумію. Ми з моєю дружиною осіли в окремому домі і маємо витратити час на порозуміння, облаштування господарства, виховання. Я дуже просив би довірити це мені і не втручатися в цей процес.

З божевільним треба говорити так, наче віриш, що він нормальний, тому Богдан дуже старався. Старався перш за все не для себе, й навіть не для Марійки, а для тих, кого вона любить — для молодших братів і сестри.