3. Шлюб з незнайомцем

— Ви мене не змусите.

Марійка повторювала цю фразу батькові, коли товкмачив їй про шлюб, повторювала, коли віз писати “добровільну” заяву про те, щоб їй, як неповнолітній, дозволили одружитися. І навіть зараз, в день розписки, повторювала. Та батькові було начхати. Його наказова інтонація не терпіла заперечень:

— Вийдеш. А ні, то Дарину видамо. Вона вже теж доросла. Чого марно сидіти вдома? Ваша мати в такому віці вже тобою була вагітна.

Зціпивши зуби, Марійка промовчала, хоча багато всього хотіла сказати. Марно сидіти?! Та вони з Дариною від ранку до ночі не мають хвилини, щоб посидіти. І мама так жила!..

Глибоко в душі Марійку душила образа на батька не лише за власне невеселе дитинство, а й за мамине спаскуджене життя. Батькові було майже тридцять — дорослий, зрілий чоловік, коли збаламутив шістнадцятирічну дівчину, ще дитину. Оксану, Марійчину маму, як сироту, виховував дядько, який тільки порадів, що швидше може спихнути заміж племінницю… 

І ось її, Марійку, такою молодою теж видають за старшого хлопця. Скільки йому? Двадцять п'ять? Тридцять?.. Вона не змогла б сформулювати думку глибокими і розумними словами, але глибоко в душі знала: неправильно, коли дорослі чоловіки одружуються з незрілими дівчатами, які ще світу не бачили!

Сильнішою, ніж образа за мамину понівечену долю і за власне життя, був хіба що страх за Дарину: хоч би їй вдалося оминути таку долю!

Тому проковтнула важкий клубок в горлі й пішла збиратися в РАЦС.

— Може, воно й на краще, — зауважила Дарина, заплітаючи сестрі грубі коси. — Хоч ти виберешся з цього дурдому. Раптом цей твій наречений хороший? Я бачила його з вікна. Гарний. Може, він нам допоможе?

— Угу, хороший, — буркнула Марійка. — Такий хороший, що з батьком домовився поза моєю спиною. От побачиш, я йому таке життя влаштую, що він сам мене вижене!

Молодша сестра похитала головою й нічого не відповіла.

Богдан вже чекав під будинком, зіпершись на капот свого здоровенного сірого пікапа. Був у лляній бежевій сорочці і світлих штанах. Темні окуляри ховали його погляд, але якби не ховали, Марійка побачила б у глибоких сірих очах здивування. Ще б пак, вона зараз скидалася на справжню наречену. Вбранням. Бо вираз обличчя мала такий, наче її ведуть на ешафот.

Вона могла б надягти свою святкову білу сукенку, але обрала мамину вишиту — єдине вбрання, яке залишилося від мами. Навмисне так зробила, щоб поколоти очі батькові. До сукні наділа мамині срібні сережки — великі, продовгасті, з прозорим цирконієм завбільшки як пів нігтя. Марійка роками берегла їх як маленький скарб, ховала від батька, надівала щоночі і знімала зранку, й оце вперше наважилася показатись у них відкрито. Вона сьогодні наречена, їй можна.

Святий зміряв дочку недобрим поглядом, але нічого не сказав у присутності майбутнього зятя.

— Прошу, — Богдан відчинив перед нареченою передні пасажирські дверцята пікапа.

От тільки Святий випередив. Всівся сам, кинувши:

— Чого їй спереду сидіти? Сідай ззаду, Марійко.

Вона зціпила зуби, кусаючи щоку зсередини. У цьому весь її батько. Дівчина, жінка в його очах завжди трохи менш людина, ніж чоловік, та й взагалі: “чоловік — голова над жінкою своєю, як Христос — голова над церквою” [До Ефесян 5:22-33], як любить він повторювати.

Тож сіла позаду, подумки обіцяючи собі, що це востаннє йому підкорилась.

…А далі все закрутилось. Вона не запам’ятала виразно, як ставила підпис у РАЦСі і що говорила ведуча їхньої скромної церемонії. У пам’ять в’їлося лише легке чорхання її плеча об дуже, сильне плече нареченого і жар його тіла, який відчувався в тих мимовільних дотиках. Апатія, образа на весь світ, на батька й Богдана, небажання жити і бажання втекти — в Марійчиному юному серці, як у маленькому вулику, роєм гуділи протиріччя. І десь в глибині того рою, в епіцентрі, наче крихітна, квола, непомітна для інших бджілка, тремтів страх. То був страх перед новим. Страх перед тим, що з нею далі буде. Перед хлопцем, про якого нічогісінько не знала. Перед викликами, які тепер підкине життя.

— Зараз поїдемо до нас, я благословлю вас на подружнє життя, — заявив батько, коли вони вийшли з РАЦСу.

Марійка навіть не здивувалася новій батьковій вигадці. Після того, як Святий посварився зі священником і, власне, й став Святим, вони всією сім’єю не ходили до церкви. До жодної конкретної секти теж не належали (хоча батько й почав спілкуватися з представниками однієї особливо відірваної від життя). Тому всі релігійні ритуали, яких дотримувалася сім’я, були його особистою заморочкою.

От як зараз.

Вдома стояв накритий стіл — Дарина все приготувала. Проте спочатку батько повів молодят у кімнату, в якій щодня молився і читав Біблію. Глибоко в душі Марійка сподівалася, що її чоловік хоч словом заперечить, але він лише мовчав і з цікавістю оглядався навколо.

— Сідайте.

Вони сіли на стільці під стіною, а Святий вмостився на крісло, що стояло посеред кімнати. Найперше схилив голову і пробубнів під ніс якусь молитву, а тоді взяв до рук Біблію. Хвилину чи дві в повній тиші шаруділи сторінки, аж доки батько не знайшов того, що шукав.

— Я не говоритиму довгих повчань, нехай буде вам у подружньому житті в науку Біблія. Ось, перше послання до Тимофія, — прочистив горло і зачитав: — Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою…

Марійка схилила голову, вчепилася пальцями в сукню на колінах. Хто б сумнівався, що з-поміж сотень мудрих і розумних біблійних настанов батько відкопає саме такий неоднозначний уривок. Ось, що їй тепер належить робити — мовчати, коритися чоловіку, народжувати дітей.

А дзуськи. Батьку мовчала, бо не лише за себе боялася, а й за менших. Богданові не мовчатиме, хай не сподівається.