9 глава 9

***

   Машина під'їжджає рівно о четвертій годині.

   Я швидко спускаюся, заборонивши собі думати про те, що буде далі і на що я погоджуюсь.

   Переді мною відчиняють двері.

   Я мовчки забираюся в салон, впізнаючи тих самих амбалів, які викрали мене на вулиці.

   - Я ж говорив. Тобі сподобається. Сама ще добавки попросиш, - бридко посміхається один з них, окидаючи мене сальним поглядом.

   Я не відповідаю.

   Ні про що не розпитую.

   Просто обертаюся до вікна, роздивляючись дорогу.

   Ми під'їжджаємо до одного із найрозкішніших салонів краси у столиці.

   Раніше б у мене від цієї пишності просто перехопило б дух.

   Але зараз я все сприймаю, як у дурмані.

   Наче я відключилася і дивлюся сама на собі наче збоку.

   Мені роблять масаж.

   Розминають шкіру так, що я просто відлітаю від блаженства. Втирають якісь ароматні олії у тіло та у волосся.

   Повний комплект.

   Манікюр. Педикюр. Інші процедури, від яких мені стає ніяково…

   Навколо мене всі крутяться і метушаться, наче я якась принцеса. Ну, аж ніяк не менше.

   Отже все серйозно.

   І людина, з якою…. Я маю зустрітися, дуже непроста. Якщо така підготовка потрібна!

   А ще ... Ще це означає, що і той, хто зробив мені цю пропозицію багатий! А значить, у нього і справді є та сума, яка необхідна на лікування Матвію.

   «Боже, Ладо, у що ти вплутуєшся»

   Проноситься в голові дика думка.А раптом це якісь бандити? І я мушу передавати комусь страшні таємниці?

   Що зі мною буде після того, як усе це скінчиться?

   І… Чи закінчиться воно?

   Чи мене потім уб'ють, як непотрібного свідка?

   А якщо мене зловлять на шпигунстві? Що тоді буде?

   Смикаю головою, до крові прикусивши губу.

   Ще нічого не зайшло до кінця. Я ще не переступила найстрашнішу грань.

   Я…

   Ще можу піти, якщо не зможу наважитися. Ну, не стане ж та людина змушувати мене силою!

   - Ви дуже красиві. Не треба псувати такі губи.

   До мене вже підходять стилісти.

   Їх тут… Десяток, не менше!

   Вони крутять мене просто у кріслі.

   Розглядають моє обличчя під різними кутами світла.

   – Персик. Безперечно. Ніжність та пристрасть!

   – Мабуть, білий. І локони. Сама невинність.

   – А брови зробити майже золотистими. Вона мерехтітиме. Але не як дороге скельце. Як справжнісінький діамант!

   Я навіть не вникаю.

   Дозволяю їм робити те, що вони вирішать із моїм обличчям та зачіскою.

   І…

   Все-таки захоплено видихаю, коли все закінчується, а мене розвертають до дзеркала.

   - Тссс ... Акуратніше. Ви зіпсуєте макіяж.

   Одна з дівчат хитає головою, коли я рефлекторно, не подумавши, підношу долоні до щоки.

   Насправді…

   Насправді, я навіть не вірю, що це я! Мені хочеться помацати себе. Помацати, щоб у цьому переконатись!

   Тому що…

   З відображення у дзеркалі на мене дивиться просто казкова красуня!

   Я таких навіть на обкладинках журналів не бачила!

   - Вам подобається?

   На губах дівчини-стиліста грає легка упевнена посмішка.

   Це саме її ідея. Зробити все саме так. Багато хто з були нею не згодні.

   - Це божественно.

   Тихо видихаю, відчуваючи, як паморочиться в голові.

   А ще…

   Ще я думаю про те, що шанси провалитися тепер зводяться нанівець.

   Треба зізнатися. Самій собі, що десь…

   Десь у глибині душі в мене була надія на те, що нічого не вийде. Не вийде.

   Та людина може просто не помітити мене. Чи не підійти. Я можу йому не сподобається!

   Але тепер я розумію, що той, хто зробив мені пропозицію, мав рацію.

   Як він розглянув мене таку за моїм звичним виглядом?

   До такої, як я виглядаю зараз, просто неможливо не підійти!

   Слова про діамант були вірними. Я тепер виглядаю так, що просто сяю! І не помітити цього просто неможливо!

Ми довго їдемо. Очевидно, кудись за місто.

   Усередині знову здіймаються просто божевільні, шалені думки.

   А раптом немає жодної зустрічі? І та людина, він…

   Просто збоченець, який вбрав мене, як цукерку заради…

   Чорт! Та я навіть уявлення не маю, заради чого!

   Звідки мені знати, що там у головах цих збоченців?

   Але дорога нарешті закінчується.

   На щастя, набагато раніше, ніж у мене трапляється панічний напад або я непритомнію.

   Хоча чого приховувати.

   Виходжу я з неї і справді в напівнепритомному стані.

   Це якийсь розкішний готель.

   Захований за містом. За лісом. Очевидно, якесь секретне місце для обраних.

   Він одразу ж засліплює яскравими вогнями.

   Та він більше схожий на червону доріжку для знаменитостей, аніж навіть на готель!

   І червона доріжка також, до речі, є.

   Саме по ній я і йду, відчуваючи, що голова паморочиться, а ноги злегка похитуються.

   Я навіть зараз не відмовилася б від допомоги тих самих амбалів. Які тримали мене за руки, коли вели на те закинуте будівництво.

   Але я піднімаюсь високими сходами зовсім одна.

   - Іди сама. Ти маєш виглядати просто звичайною дівчиною. Охорона поряд з тобою викличе підозри та насторожить. Але пам'ятай. Я поруч. Ми всі поряд. Так що…

   Той найголовніший амбал робить страшне обличчя.

   – Хоча. Я не думаю, що ти така дурненька, щоб викласти нашому об'єкту всі плани. Не всі красиві пташки дурочки, правда? До того ж, ти вже зрозуміла, що наш бос людина серйозна. Одне зайве слово, і…

   Він не пояснює мені, що стоїть за цим «і».

   Але мені насправді це не потрібно.І так вистачає переживань. Якщо ще й думати про те, що зі мною можуть зробити, якщо я вчиню неправильно, я точно нікуди не дійду.