Розділ 8

Розділ 8

Чоловік прийшов хвилину у хвилину зазначеною раніше четвертою годино.  

До цього думав хто він? Який вигляд має. Очікування незнайомця моїй пам’яті.

        Усі разом сіли у машину, Мер міста як пізніше я зрозумів возив нас  по місцях, наприклад парк, завод де роблять ці машини, провів на оглядову будівлю. З вежі ледь виднівся один край міста.

Саме місто побудоване новітньому. Нова ера… Будівлі складені  рівними кубами деякі мали внутрішній двір.

Просторій мерія з величезною бібліотекою справді примусила відчути велич можливостей людей. Ці простори роблять тебе пустим безкрайністю.  Будучи юним міста здавались маленькими порівняно землі,  та нічим пере зоряним небом.

Дивлячись своїми очима… невже усе перед мною творіння маленьких людей?

 Душу мого друга Кафі заполонив дослідницький центр астрономії. Звісно ми захотіли побачити саму обсерваторію, бачили з вежі. Чарльз запропонував це зробити перед покиданням міста. Христю захоплювала  наступна мітка екскурсії, це головний театр, центр міста. За час оглядин встигло потемніти.

- Остання точка, гордість міста. ви повинні побачити театр, корону міста зсередини. – низьким голосом.

        Двері відчинились,  в очі вдарило світло. Ця зала справді  дуже велика, кожний наш крок видавав ехо.

- Вау! – задерла голову Христя. – Це малинова краса! Так і хочеться заговорити французькою чи арабською.

        Дах скляний купол видом до небо,  в цей час небо на межі блакиті та зірок. Багато місць, балконів. Зал в темно червоних пересипаний деревом тонах.

- Пані чому саме цими мовами? – Засміявся мер.

        Чи побачать щось подібне мої Батьки? Мелан, наш приятель дитинства? Живі…?

- У французькій багато слів описують красу.  Арабська моя душа. Шкода вимовляю погано. – розім’яла губу верхніми зубами. – тут слів з одної мови не вистачить. –склала руки, - Як ви це змогли збудувати?

- Звичайна наука Архітектури. – Усміхнувся. Троє предстали перед сценою.

- Знаєте, краще не кажіть. – зітхнув названий святий. – Коли мені кажуть розумні речі пов’язані фізикою, математикою і тому подібне,  відчуваю себе дурником, нічого не розумію в цьому світі. Просто чистий довбень.

- Ти не довбень!  – швидко заперечив його слова, таке не дуже приємно чути.

- Так, знаю. Просто мої знання це речі душевні. – щиро усміхнувся, - Науки прекрасна річ. Але не для мене, не в цьому житті.

- О та, немає чому хвилюйтесь, теж в цьому геть не розуміюсь. Мій знання про лідерство. – змахнув рукою, - Ваші знання дозволяють людям не знищити себе при цьому розвитку.

- Спасибі теплим словам. – нахилив голову. Посміхнувся. – Скільки цій будівлі років? - я сів на крісло в другому ряду.

- Два роки. – Христя  сіла у ряду зліва.

- Люди чудові створіння. – Оглянув театральну сцену. – Тварина із розумом творця, тому вона твариною не може бути, та розум творця при них завжди. – коротка пауза. – В повній мірі собою стане після смерті.

- Як думаєте, навіщо вас сюди привів? – пізніше змінив тему.

- Щоб я тут виступив? –торкнувся шиї рукою.

- Думки без слів бачити? – здивувався.

- Мене ж не за хороші очі прозвали святим. – Усміхнувся. Ми з Христею поглядом розглядали залу. Над сценою висіли дивні круглі на-пів скляні кулі прикріплені залізними балками.

- Про безпеку не варто хвилюватись? – запитав на всякий випадок.

- Ні, що ви, тут будуть поліцейських на вході та у залі.

- Дені, не вб’ють мене тут. – приязно глянув. Хоче заспокоїти…

- Якраз через те що я тебе від дурних вчинків відмовляю.

- Не сперечаюсь.  – обернувся, - Коли виступити? –Звертаючись до Чарльза.

- Завтра? – почухав поголене лице. – В час коли зручно вам звісно.

- Завтра так завтра.

- Тоді у шостій годині вечора до девятої підійде?

- Так. Можна і до десятої. – пальцями вхопив мене за сорочку.

- Радий чути, бачу ви вже втомились. Давайте мій водій завезе до готелю. Завтра забере. Одяг дамо.

- Ми краще пішки, правда? – Глянув. – Мене щось нудить від таких поїздок, можливо не те з’їв. Ми пішки пройдемся. Добре любі?

- Це через машину, в перший тиждень теж так себе відчував. – пояснив. – Що ж до завтра тоді. –відкланявся.

        Вийшли. З супутницею слідували позаду Кафі. Це виглядає ніби Кафі принц, увесь в білому із гордою поставою, сережки, волосся злегка холиталося. Заду помічники… думка прорізала серце, помічники. Ніхто.

Я розкинувся на дивані. Темно. Запалили свічки, тут є світло як і в моєму готелі, тут його вимикають після дев’ятої.

Нагадав про лист.

        Кафі став біля вікна, розкрив лист ножом. Почав читати.

« Маю повідомити вам. Через пожежу у десятій башті, наша зустріч має перенестись до дев’ятої башти.

Прошу вибачення за шум який влаштують, або уже влаштували містяни.  За охороною звертайтесь до Мера.

Нетерпляче чекаю нашої зустрічі.

Принцеса Імерії Сонця із династії Сторе » - Закінчив прочитання.

- Короткий. – здивувалась Христя.

- Давайте їсти. – задумався коло вікна дивлячись на лист. – Дені ти хотів знати яка наша остання точка в подорожі. Із девятої башти ми річкою відправляємось у Дулісію.

- На мою батьківщину? – випучила очі. – Може зараз все спокійно...

- Чому саме туди?

- На схилах моря мене чекає свято. – Тихо усміхнувся.

- Тобто? – перед очима постава друга. Білий одяг, волосся.

- Ні. Краще... – зблідла дівчина.

- Що?

- Там до сумнівних людей погано ставляться.

- Погано?. – відклав тарілку. – Свято? Подібне кажучи ти знаєш. Чи свято це?

- Тобі пізніше розповім. –прошепотіла під вухом Христина.

***

До вашої уваги той кому імператор дав звання святого!

Зал повний людей. Шум закладав вуха. Ми сиділи на балконі праворуч від сцени. На сцену виходить Кафі одягнений вбрані схожому на прийомі імператора Врена. Відмінність масивний капішон.