розділ 5

                                             Розділ 5

        Зайшли у більший дім нашого. Коридор розділяв дім на дві кімнати, хлопець провів до кімнати ліворуч, кімната сильно освітлена сонячними променями.

- Вітаю пані. – Кафі з доброю посмішкою попрямував до ліжка на якому лежала жінка років тридцяти.  Рот невміло відкритий, очі великі. Побачивши Кафі почала намагатись щось сказати та виходило мугикання. У кімнаті стояв сильний запах приємних трав.

- Лілі, спокійніше. – Під біг парубок схопивши за руку. – Вона так мало на кого реагує, лише на мого дядька і тепер як виявляється… на вас.

- Вітаю Лілі, ім’я як в месії. – сів на край ліжка, - думаю це не просто так правда? – лагідним голосом.

-Лілі зараз він зцілить тебе! Ти знову зможеш жити. – повним надій словами.

- Алею Поклич дядька. – Очі сумно заблищали словам хлопця.

- Мене звати Кубок. – встав, - Зараз.

- Але ж Алей дане ім’я тобі тобою, а не Кубок. – вже у слід.

- Нащо його дядько тут?  Можна було його пізніше покликати, коли все вдасться.

- Подивись в її очі. – Кафі спохмурнів. у очах читалась радість. Очі цієї жінки стали мокрими. вираз обличчя благаюча дитина. – Вона не хоче жити, вона прожила свою долю.

        Якусь мить  просто стояв дивився на жінку з ім’ям Лілі.

- Тоді навіщо голова селища, міг просто сказати що не зцілиш її.

- Зцілю її, та ти розумієш що для неї ліки? – схрестив руки на колінах. Обличчя прикрасила сумна посмішка, цей сум не за Жінку…

- Вбити? – дзвінко низьким голосом. – Зараз?

- Подивись їй в очі, побач що вона хоче Дені. – глянув на неї, дальше на мене. – Вона хоче до дому.

        Моє серце стиснулось, мені не було сумно чи страшно. Не хочу цього бачити, не хочу бути тут під час цього. Не хочу бачити бездиханне тіло, не хочу голоси її рідних.

        До кімнати зайшли радісний хлопець і не розумінні Кубок,

- Краще вийду. – Я не зміг подивитись в їх обличчя від одного погляду на хлопця мені ставало погано голова паморочилась, наче моя душа літає десь збоку.

Швидко вибіг із будинку попрямував до нашого дому. На дерев’яному порозі сиділа Христя хитаючи нудно ногою.

        Останнє що  почув це слова – вона хоче померти, у голові почав битись пульс, пульс здавався каменем по голові. Дальше нічого не чув бо відійшов далеко.

        Сів поруч Христі . Перестала хитати ногою. Запитала:

- Так що, вже йдемо?

        У відповідь нічого не зміг сказати. За мить почувся Крик із плечем. Христя здригнулась. Глянула мені у обличчя. Не можу дивитись в очі… очі. Мої руки сховали вуха щоб не чути цього.

- Що там сталось? – З переляканим обличчя запитала мене.

- Ні, навіщо ти це дозволив? – Із сльозами вибіг хлопець Алей… бідний Алей впав колінами перед будинком. За ним вибіг дядько. Люди вийшли з будинків, почали збігатись навколо Кубка. Собою загородило видимість цих двох, Бачив все це боковим зором, Застиг із болем в голові… жахливим болем! Стогін видався із мене.

- Та що в біса там сталось Денсею? – Вже вимагала відповіді.

- Ти сам бачив її очі Алею.

- Я БАЧИВ ХВОРУ СЕСТРУ ЯКУ ТРЕБА БУЛО ВИЛІКУВАТИ! – в сльозах закричав. – ТИ ВБИВ ЇЇ… ні це я її вбив…

- Алею… - Намагався заспокоїти Дядько.

- Я НЕ АЛЕЙ! НЕТРЕБА БУЛО ПРИВОДИТИ ЦЬОГО ВИРОДКА, ВІН ВБИВЦЯ А НЕ СВЯТИЙ. КРАЩЕБ Я НЕ БУВ НА ПОЛЮВАННІ І НЕ ЧУВ ТВОЇХ СЛІВ!

        Кафі на останок щось сказав губами тому на вухо.

        Христя підбігла до Кафі, він вийшов із натовпу.

        Підійшов до мене, почухав за вухо. Біль трохи минув. 

- Ходімо. – підняв моє обличчя рукою.

- Та що тут сталось? Можете розказати?

        За хвилину мовчання я встав, взяв рюкзак і ми пішли із цього селища.

                 Цікаво… Як йому чути ці крити…

Тим часом Урсула

        Ні тобі сказати нормально, треба взяти їжу як кіт-крадій, лишити записку нічого не пояснивши. – подумала Урсула сидячи за своїм робочим місцем в холі махаючи листом в обличчя.

- Тепер ще чекай Богдана щоб замінив уф… - пробурмотіла

        До готелю хихочячись зайшла молода пара. Ще це мені на голову, - подумала Дівчина з ластовинням.

- Вітаю чим можу допомогти? – Промурчала

- Нам би номерок, на декілька годин. – сперся на стійку.

- Здаємо тільки на ніч, якщо хочете на пару годин все одно потрібно платити повну ціну.

- А що це ви, любовним листом махаєте? – прижмурився.

- Так, знаєте взяв покинув мене із двома дітьми, - пустила акторську сльозу. Під дітьми малось на увазі готель та Богдана.

        Чоловік зразу відкинув свої «Альфа» штучки.

- Та жартую я. – Вирішила заспокоїти, ще щось не вийде із цією панянкою.

- Погані жарти. – скривився, - скільки за номер. – не так впевнено.

- дев’ять Селій.

- Прошу ваші ключі, другий поверх перші двері із номером два. – Урсула приязно усміхнулась. В голові дівчини був лише Пан Піт. Звісно вона з легкістю закінчить свою роботу та ось з документами і привозом продуктів. Щось накалякає, вважай нема готелю. Ще й з будівниками на кухні розбиратись. Найвдаліший час для початку поїзтки! Ну добре… неважливо, головне що  робити далі, Піт допоможе з документами в більшості, та не з тими де потрібний підпис того хто керує готелем, а керую готелем тепер хто? Правильно я.

        В якийсь ясний день прийдуть дядьки скажуть: швидко підписати чи дати. Керівниця тільки очі вибучує.

         Урсула сиділа за стійкою з годину сіпаючи ногою в очікувані Богдана, який словом зараз помалу йшов до готелю. Чоловік як замісник міг приходити пізніше ніж Урсула бо клієнти люблять рано засилятись чи висилятись речі пов’язані з документами не потребує такої ранкової уваги.      

        Крім сидіння за стійкою, руда дівчина має обов’язки направляти покоївок по кімнатах,  тепер ще й у сусідній заклад за їжею для гостей, для них в тому числі.