Розділ 1

                              Його Святість

                 Кафі

                    Автор: Містер Фас

                                                                          Розділ 1

- Привітайте Кафі із самого серця пустельної Зламії. Того кого прозвали в народі святим. – Оголосив слуга на вході.

 Кафі крокував наче із казки жодна складка його одягу не ворухнулась. У мочках вух сережки у вигляді сонця і місяця гойдались.

         не розумію чому він погодився на цей захід. У імператора погана слава, звісно не кровожер та все ж…

        Кафі завжди робить щось непередбачуване… речі які не мають жодного сенсу або здорового розуму.

        Моє серце починає битись сильніше коли бачу членів парламенту у їх яскраво червоному одязі. Тривожні думки про Кафі терзають душу, для прикладу можна згадати двох месій минулого.

Ми подорожували разом сім років, а були знайомі з самого народження. Чим більше ми подорожували, тим менш передбачуваним Кафі ставав для мене.

Із трансу думок й споглядання Кафі, для когось бога а для когось Демона в людському тілі мене витягнув голос радника імператора що стояв поруч із троном ( на це вказувала на його голові пів-корона):

- Вітаю вас у наших краях. – закашлявся. – Ми надіємось що вам сподобались наші квітучі землі, також надіємось що наші посланці не були із вами грубими. – Цей радник мав заспокійливий голос, сам середніх років чоловік, його погляд показує його юність в середині це дає йому привабливості.

Я замітив що у всіх осіб парламенту є символ кульбаби, в когось це брошка а в когось вишивка на одязі, у радника наприклад цей символ на пів короні збоку, а у Імператора в центрі корони. Це трохи відкинуло мої тривоги, ні не через те що хтось здався добрішим. Ніколи не бачив такої уважності до символіки, і як можна зрозуміти це мій перший раз у такому місці.

Як тільки но я почув про Кафі, підслухавши розмову не дуже тверезих чоловіків на базарі мене пройняла безмежна радість! Ми не бачились декілька років, я  майже не що ночі думав де він і як він, чи взагалі живий, яких людей зустрів і що хто вони. Чесно кажучи я про дружину набагато менше хвилювався, вибач за такі слова люба.

Мені пощастило сюди потрапити через тестя, нехай живе ще десятки літ.

- Мені що пустеля, що квітучі сади, однаково красиві. Дякою за… - якусь мить думав. – ваше запрошення. – усміхнувся. Світло карі очі сяяли. Такі очі можна побачити коли подивишся у дзеркало в розпал літнього дня.

 Моє тіло переповнювало все більше емоцій коли дивився на Кафі який майже не змінився з нашої останньої зустрічі.

        Молодий Імператор, приблизно одного віку з Кафі підвівся із свого трону у вигляді як пташине гніздо на деревці. Почав своє, часто чую від присутніх «розслідування»:

- Кафі. – обвів поглядом присутніх, - Я і мій народ хотіли б переконатись у вашій святості,  та дізнатись що ви віро сповідаєте, нажаль нам не вдалося дізнатися це самотужки.

Довкола  кривавої доріжки ( очевидно люблять червоний) стояли сотні людей, герцоги, дальні  родичі, посли і ще десятки титулованих людей, значення тих титулів що мені не відомі. Вони шептались, сміялись чи просто спостерігали, загалом було доволі тихо поки що.

        Напевно ті що спостерігали були найрозумнішими, інші просто знайшли собі тему для пліток. Це ті ж самі люди що і на міському базарі або ж десь на лавці коло фонтану. А колись вони здавались мало не все могутніми, хоча це  і є частковою правдою.

        Вони можуть підкорити країни та будувати міста, але не можуть позбавитись болю і пізнати розуміння чому їх добра матір чи сестра пішла так рано із життя.

- Прошу, починайте. – Кафі вклонився. Хоча він майже ніколи не вклонявся владним людям, в наш спільний час. Це таки знову несподіванка, але напевно на це є причина, як і на всі його дії… хоча щось я сумніваюсь у логіці його дій дуже часто.

- Дякою за розуміння, - прочистив горло склянкою водою  імператор яку подав слуга, і вже більш владним голосом почав:

- Кафі, ми чули що ви можете зцілювати людей від сліпоти, глухоти та болю, як фізичного так і сердечного. Просим вас продемонструвати це присутнім у цьому залі. – кивнув головному раднику.

- Впустіть. – голосно промовив натомість радник.

-  Ми зібрали тут матерів наших героїв, що втратили дітей, сліпих від народження, глухих та людей що мають певні фізичні болі, зціліть їх. – на молодому обличчі імператора із легкою бородою не смикнулась жодна волосинка від початку цього дійства.

        Перед очима майнула картинка закривавленого тіла, мій страх хоче себе вивільнити, але щось в середині каже що все буде добре. На душі наче звішуються терези що ніяк не можуть зупинитись.

        Месій минулого, десь чотириста років тому, позвали предки сьогоднішнього імператора для з’ясування їх святості ( це вже якийсь традиційний іспит). Лілі та її старший брат зцілили всіх людей, їх було більше ніж чотири сотні. І ось імператор підвівся, поставив останнє питання: « якому богу ви служите?» на що Лілі відповіла за двох «Тим яким вірять люди, але жодному в водночас». Тоді без жодних пояснень правителька наказала Трея відправити на поле битви, де він і помер  у тридцять дев’ять не проливши жодної краплини крові. Месію Лілі закували в ланцюги,  відправили на базар рабів де її продали у бордель в якому через десять років вона померла від хвороби, на час смерті їй було десь тридцять вісім.

        Звісно її намагались викупити послідовники, та їм це не дозволили зробити. Думаю вони обоє знали куди ідуть.

        Ось чому моє око сіпає від кожного звуку та голосу в цьому місці.