3

— Я кохаю її! — вже вкотре повторяв Гарольд.

Він сидів, наче злочинець на допиті. Звісно, розумів, що десь так воно і є. Але ж хіба може кохання вважатись злочином.

— Але вона — одна з обраних. Не для тебе. Для брата! — батько намагався хоч якось врозумити сина. Та той був непохитним.

— Можливо це доля? Ви не думали про це?

— А чим ти думав, ставлячи під загрозу виконання договору? — в голосі альфи чулася погано прихована вібрація. Він дратувався. Невже Тесс і йому не байдужа?

— От власне договору я й боявся. Боявся втратити її через нього, — Гарольд намагався пояснити свою точку зору, та це не давало результату.

— Я не читав про подібні випадки, — промовив один з членів ради, — Тож і передбачити що буде далі неможливо. Схоже, це єдиний випадок.

Він розвів руками й Гарольд почув як тихо зітхає батько. 

— Або про такі не згадували, — додав хтось, кого Гарольд не встиг розгледіти. Проте був вдячний за ці слова. Адже виглядало це як підтримка.

— Якби моя воля, і я б змовчав. Та все ж краще про це таки згадати. Хтозна, можливо це змусить наступні покоління бути більш відповідальними, — батько гірко скривився та похитав головою.

Гарольд же, нітрохи не каявся. Ні, звісно, зараз він вже усвідомлював те, що договір фактично порушено. Але його інтуїція підказувала, що Тесс не є тією, хто має народити спадкоємця альфі.

— Почуття та спалах пристрасті затуманили твої думки, — звернувся до Гарольда батько, — твій необдуманий вчинок може погубити усіх нас. Та поки не знаємо наслідків, то й не можемо обрати покарання. Тож поки ти будеш під своєрідним арештом. Залишишся у своїх покоях під наглядом варти.

— А що з Тесс? — напружився Гарольд відчуваючи, що відповідь йому не сподобається.

— Вона залишиться в темниці й продовжить те, заради чого прибула сюди. Звісно, ми переконаємося, що ваша пристрасть не дала плодів…

Слова брата потонули в лютому реві Гарольда. Він міг змиритися з арештом та темницею. Але не міг змиритися з тим, що брат і надалі проводитиме з нею ночі.

Альфа подав знак щоб Гарольда вивели й сів, спершись на зімкнуті руки. Він бачив щирість брата й співчував йому. Але відповідальність, покладена на нього, давила й змушувала діяти так, як потрібно. А їх народу потрібен був спадкоємець від людської дівчини. І найбільше він боявся, щоб руни не обрали для цієї ролі Тесс. Адже тоді він втратить брата назавжди.

Опинившись у своїх покоях Гарольд почав міряти кімнату кроками та гарячково обдумував усі можливі варіанти розвитку подій. Гнів та образа штовхали його вперед. За думками він не зауважив скільки минуло часу. Й лише стукіт в двері та вартовий із тацею повернули його до реального часу. Виявилось минуло  більше, ніж пів дня. Наближалась ніч. А разом з нею можливість того, що саме Тесс буде обрана для альфи.

— Я не голодний, — буркнув, відмахуючись від таці.

— Ви пропустили сніданок та обід. Тож мені наказали не виходити доти, доки Ви не з’їсте, — спокійно промовив вартовий, — Якщо хочете позбутись мене, то з’їжте це.

— Лише заради цього, — буркнув Гарольд все ж беручи шматок запеченої курки.

— Знаєте, іноді прийняти ситуацію — це вже половина успіху. Я певен, що руни не помиляються. Довіртесь і ви їм.

Гарольд хмикнув. В словах вартового був сенс. Але важко було погодитись зробити те, що противиться твоїм думкам та бажанням. Та хіба цей хлопчина зрозуміє? Гарольд заперечно похитав головою й продовжив доїдати вечерю. Врешті, доївши, він посунув до вартового тацю та підвів погляд очікуючи, що той піде геть. Та той не поспішав. Навпаки, наче став ближче уважно розглядаючи чоловіка. І тут, на останніх миттях усвідомленості, в голові Гарольда промайнула думка про те, що йому підсипали снодійне. Але нічого вдіяти він уже не міг. Його очі зімкнулися й він похилився у міцному сні. Вартовий підхопив його та влаштував у ліжку в зручній позі.

Просинався Гарольд повільно. Голова боліла, наче після надміру випитого вина. Ясність думок поверталася поступово. Щоправда, емоції в грудях вже не спалювали до тла. Він був спокійнішим. До того моменту, як пригадав про снодійне. Образа та гнів за підступність штовхали його підвестися з ліжка. Та, щойно він це зробив, дещо змусило зупинитися. Точніше — дехто.

Тесс. Вона міцно спала у плетеному кріслі-гойдалці, що стояло за кілька кроків від ліжка.

— Тесс, кохана, — покликав він опустившись перед нею на коліна, — Тебе випустили! — прошепотів й посміхнувся коли дівчина відкрила очі. Лагідно торкнувся її обличчя, наче перевіряючи, чи не сниться це йому.

— Привіт! — її голос був злегка хрипким від сну.

— Як ти їх вмовила?

— Ніяк, — знизала плечима дівчина й відвела погляд.

— Я не дозволю їм забрати тебе звідси, — вигукнув Гарольд трактуючи її відповідь по-своєму 

— Вони не робитимуть цього. Мені дозволили залишитись у цьому світі.

— Дозволили? — Гарольд нічого не розумів.

— У твого брата буде син. Я можу повернутися. Або залишитися…

— Як вони все дізналися за кілька годин? — Гарольд оглянувся, наче пересвідчуючись яка зараз пора доби