1

— Знову сама? — голос Гарольда прозвучав так несподівано, що Тесс підскочила від несподіванки.

Вона сиділа спиною до будівель та розглядала верхівки Таємничого лісу. Майже три місяці тому вона, та четверо інших дівчат, пройшли ним та опинилися у світі перевертнів для того, щоб стати частиною ритуалу. Така собі плата за договір, який було укладено давним давно.

— Закортіло побути подалі від усіх, — відповіла дівчина не відводячи погляду від верхівок дерев. Ті були так близько до неба, що іноді здавалося наче вони зливаються в одну розмиту лінію.

— І від мене також? — не вгава хлопець й сівши поруч з Тесс теж поглянув в сторону лісу, — Сумуєш за домом? — додав переводячи погляд на дівчину.

Вона уникала його. Він бачив та розумів це. Та не міг збагнути чому. Невже був надто наполегливим? 

— Як і кожна з нас.

— Але не кожна ховається від усіх, щоб поспостерігати за лісом. Доречі, є місця де його видно набагато краще, — не втримався від ремарки Гарольд й подумки насварив себе за це. Адже не про це він хотів поговорити. Й не ці питання хотів поставити, — Ти й справді так сильно хочеш повернутися? — врешті запитав те, що так мучило його.

— Я не говорила про це. Та й відбір досі не завершено. Хоча, мені здається, що все завершиться зовсім скоро… — Тесс відчула як стискається горло й замовкла. Не хотіла, щоб голос видав її істинні почуття.

— Ти… Ти вагітна? — серце Гарольда часто забилось, а груди скував холод. Очікування відповіді лякало й він відчував себе наче зелений хлопчисько, якого застукали за забороненими поцілунками.

— Ні, — Тесс заперечно похитала головою й Гарольд полегшено видихнув, — Просто ми тут вже доволі довго. Висновок напрошується сам по собі. Хоча, тут складно передбачити. Я чомусь була переконана, що це займе кілька днів. Щонайбільше кілька тижнів.

Дівчина відповідала Гарольду та увесь час, поки говорила, уникала поглядів в його сторону й він це помітив.

— Тобі так неприємно що я поруч? — обережно запитав, набравши повні груди повітря. Як же ж складно було цієї миті! Ще складніше, ніж до того, як вирішив зізнатися їй. 

— Анітрохи, — все ж повернулася до Тесс та поглянула Гарольду в очі. В її погляді плескалися здивування, ніжність та тепло. Було ще щось. Щось, що не відразу було там. Але він ніяк не міг збагнути що ж це таке, — З чого такі думки?

— Ти уникаєш мене, — відверто відповів Гарольд відчайдушно відтягуючи момент заради якого він шукав Тесс.

— Уникаю?! Та якби я уникала тебе, то чи б проводила з тобою стільки часу? Прогулянки, перекуси, розмови, жарти… Ти все це називаєш униканням?

— Але останні дні є моменти, коли ти наче віддаляєшся. От я й вирішив…

— Вирішив… Якби ж ти тільки знав…

— Знав що?