13. Панянка перед побаченням

Макс

У навушниках грає метал, а пальці вистукують черговий код. Час від часу поглядаю на телефон, чи немає нових повідомлень. Вони є. Розсилка від магазинів, сповіщення банків, новинні канали, але все не те.

Знімаю навушники й відкидаюся на спинку крісла. Ортопедичний валик на спинці крісла приємно тисне на втомлений хребет. Закидаю руки за шию й заплющую очі. Перед повіками стрибають рядки коду.

Якого греця я так чекаю на те повідомлення? Ну подумаєш симпатична сусідка напросилася у гості спекти свою «не паску». Я ж просто по дружньому допомагаю.

Телефон дзеленькає. Розплющую очі й різко вирівнююся, мало не злетівши з крісла.

— От дідько.

Хапаю телефон. Це Дарина. На обличчя наповзає дурнувата усмішка, і я відкриваю повідомлення.

Дарина: Привіт :) Я поставила підходити тісто. Орієнтовно воно буде готове о девʼятій вечора сьогодні, але я тут подумала. Ти не будеш проти, якщо я принесу тісто і поставлю у тебе на розстойку у формах?

«Звісно», — пишу Дарині, але ніфіга не розумію, що значить «поставлю на розстойку у формах» і скільки воно буде стояти. Дарина знову планує залишити мене без сну?

Приходить ще одне повідомлення.

Дарина: Ок :) Дякую. Тоді я прийду до тебе десь о девʼятій. Багато часу в тебе не відберу, лише розділю тісто по формах. Дякую ще раз, ти мене неабияк врятував.

Я: Без проблем

Підриваюся з крісла й критичним поглядом окидаю кімнату. Біля компа кілька чашок з-під кави, на кухонному столі залишки сніданку. Збираю усі чашки і завантажую їх у посудомийку. Прибираю зі столу, запускаю посудомийку, міняю рушники й навіть мию плиту. На годиннику вже за десять девʼята. Ніби встиг усе прибрати.

Проходжу повз дзеркало. Помічаю своє розпатлане волосся й розтягнуту футболку.

— Треба піти в душ, — кажу своєму відображенню.

Беру чисті речі та заскакую у душову.

«Ти мов панянка перед побаченням», — гуркотить в голові уїдливий голос.

Відмахуюся. Я просто спітнів, доки прибирав. Не буду ж я потом смердіти перед сусідкою.

Дзвінок у двері застає мене, щойно я вилізаю з душу.

— Трясця, не встиг.

Швидко одягаюся, з волосся капає. Хапаю рушник і йду відкривати двері, на ходу витираючи голову.

— Привіт, — кажу, відчиняючи двері.

— Привіт, — усміхається Дарина, тримаючи в руках лоток з тістом. На ньому зверху стоять паперові форми у яких стоїть пакетик зі шпажками.

— А де мольберт? — підморгую я.

Дарина сміється.

— Завтра принесу, усе в руки не влізло. То ти мене пропустиш, чи передумав?

— Заходь, — кажу, відступаючи. — Де кухня ти вже знаєш. Тобі ще щось треба?

— Тільки деко, — кричить Дарина. — Але я здогадуюся, де воно.

Хитаю головою.

— Почувайся як удома, — кажу цю заїжджену фразу. Йду у ванну покласти рушник і перевдягти мокру футболку.

— Будеш чай? — заходжу на кухню, спостерігаючи за Дариною, яка на моєму столі розклала свої форми.

— Ні, дякую. Вже пила.

Знизую плечима й сідаю на стілець, дивлячись за вивареними рухами дівчини. Вона бере шпажку й протикає форму знизу, потім бере другу і встромлює її поряд з іншою.

Дарина, помітивши мій зацікавлений погляд, починає пояснювати:

— Це для того, аби підвісити після випічки. Взагалі є спеціальні спиці, але я не так щоб багато випікаю панетоне, тому поки обходжуся шпажками.

— Угу, — киваю. — Я памʼятаю, як ти їх підвішувала. Вісім годин.

— Ага, — радісно каже дівчина. — Я зараз підготую форми, потім розкладу тісто й поставлю у тепле місце. У тебе окремо лампочка в духовці вмикається?

Я дивлюся на дівчину розширеними очима.

— А я знаю, — кажу, сміючись. — Я не те щоб вивчав інструкцію до духовки. Просто купив ту, яку порадили у магазині.

— Зрозуміло, — каже Дарина, а тоді повертається й уважно розглядає духовку. А я розглядаю Дарину. Мініатюрна фігурка у білій футболці та джинсах. Каштанове волосся зібране у високий хвостик, спадає на спину. Виглядає мʼяким.

— Лампочка вмикається, — вириває мене з думок голос дівчини. На її обличчі задоволена усмішка.

— Чудово, — кажу я. — Хоч хтось вивчить мою духовку.

— Вона класна, — мрійливо озивається Дарина, ледь примруживши очі. — У тебе навіть кругова конвекція є.

— Це добре?

— Ага, — киває дівчина. — Я коли проходила навчання по макаронс рекомендували цей режим, я б хотіла спробувати, але в моїй духовці не було.

— Ну хочеш, можеш в моїй спробувати, — випалюю я, навіть як слід не обдумавши. — Можеш користуватися моєю, доки твою не полагодять.