11. Пелена

Дарина

Ранок починається з прорахунків. Відкриваю «чатік», беру техкарту панетоне, записи з попереднього разу та сідаю рахувати процеси. Це вдома я могла пекти о четвертій ночі, але не хочу навʼязуватися більше ніж треба. Я і так вкрай «обнагліла» й напросилася до сусіда. Хоча, здається, він не дуже й був проти.

Цікаво чому?

«Та, на бога, Дарино, яка різниця, “чому?”, головне, що у тебе буде змога заробити кошти, купити собі нормальну духовку й не залежати від примх хазяйки чи сусіда!» — звучить противненький голосок у голові. Але не те щоб, він заглушив мою цікавість.

Трясу головою й зосереджуюся на підрахунках.

— Якщо перше тісто я місила дві години, час на бродіння склав… — бубоню собі під носа, розписуючи й розраховуючи процеси.

Дійшовши оптимальних розрахунків, відкладаю ручку й блокнот і тру очі. Звісно, час може трохи змінюватися, але теоретично я маю закінчити до десятої вечора.

Киваю сама собі, підводжуся і знову йду годувати «левіту». Ця крихітка має бути сильною, аби підняти здобу.

— Не підведи мене, — кажу заквасці, розкочуючи її та складаючи. Скручую в рулетика, роблю надрізи та поміщаю у склянку, відмічаючи поточне положення закваски й час годування.

Вмикаю лампочку в духовці (благо, що хоч вона працює) та ставлю склянку з закваскою й термометр.

Ставлю на всяк випадок будильник та лягаю в ліжко. Настрій паскудний. Влад так і не дзвонить, навіть не пише, та і я не хочу писати перша. Його поведінка мене бісить.

Безцільно гортаю телефон, а потім відкриваю переписку з Максом і навіщось пишу:

Я: Поставила розгодовувати закваску. Завтра почну заміс, а післязавтра планую випікати. Буде ок?

Виходжу з месенджера, не чекаючи відповіді. Якогось біса переживаю. Сусід хоч і сказав, що не проти, аби я скористалася його духовкою, проте мене все одно гризуть сумніви.

— Як же бісить, — сварюся сама на себе й відкриваю тікток.

Гортаю відосики, залипаю на асмр-відео тортів, зберігаю цікавенькі рецептики, а потім алгоритми підкидають мені пані, що робить розклад карт таро. Палець тягнеться прогорнути відео, але пані в окулярах тасує карти й приговорює:

— Близнюки, що чекає близнюків на цьому тижні?

Я зависаю й з цікавістю прислуховуюся. Вона витягає якісь незрозумілі карти, які мають щось сказати. От тільки незрозуміло їй чи мені.

— Отже, близнюки, — продовжує говорити пані. — На цьому тижні спадає пелена. Те, що ви довго виправдовували собі, більше не буде здаватися нормальним. Всесвіт підказує: справжня турбота не вимагає доводити свою вартість — вона просто є.

— Маячня якась загадкова, — буркочу я та перегортаю відео. Телефон озивається сповіщенням. Встигаю помітити, що це повідомлення від Макса.

Серце прискорюється, а дихання перехоплює. Пальці тремтять, коли я натискаю на іконку месенджера. Замружуюся, як дурепа, рахую подумки «один-два-три» та читаю повідомлення:

Макс: Буде ок :) Моя духовка — твоя духовка, доки тобі потрібно. Я все одно частіше зберігаю у ній сковорідки, ніж готую.

Я: Дякую. Ти мені дуже допомагаєш, я розрахуюся. Справді.

Макс: О-о, одного дякую замало.

Читаю й округлюю очі. Мені здавалося, що минулого разу він був проти, навіть відмовився від грошей.

Месенджер теленькає ще одним повідомленням.

Макс: Приймаю оплату готовою продукцією :)) «Не-паска» прийшлася мені до смаку. Хіба ти ще можеш спекти піцу. Я не проти ;)

Пирскаю сміхом й хитаю головою. Цей хлопець у переписках такий дотепний.

Я: Думаю, я впораюся з піцою.

Залишок дня я працюю над контент-планом, перевіряю таргетовану рекламу й паралельно переписуюся з Максом. Я давно вже не відчувала такої легкості у спілкуванні.

Знову дістаю книгу, яку намагаюся дочитати кілька днів, і розгортаю. Тільки-но починаю читання, як телефон озивається дзвінком. Перші слова пісні «Гуцулко Ксеню, Я тобі на трембіті…» дають мені зрозуміти, що це Влад. Губи мимоволі розпливаються в усмішці.

Хапаю телефон та приймаю виклик.

— Привіт, — кажу радісно. Аж занадто. Чомусь в голові спурхує образ цуценятка, що вірно чекає на свого господаря. Кривлюся й вслухуюся в голос коханого.

— Привіт, — мляво вітається Влад. — Ти мені дзвонила? Вибач, був на репетиції, а телефон у шафці. Ти ж знаєш, яка Ольга Вікторівна сувора перед концертами. Та ще й Лєнка…

Я добрих пʼять хвилин вислуховую невдоволення Влада. В грудях підіймається роздратування.

— А в мене духовка зламалася, — вставляю я між тирадами Влада.

— Шкода, — каже він. — Але в мене не краще. У нас складна підтримка, а Лєнка…

Влад знову починає торочити про свою Лєнку, її ноги й ще там щось. Зціплюю зуби й відсторонюю телефон від вуха, перевіряючи, чи точно мені зателефонував мій хлопець. На екрані напис «Коханий ❤️».