9. Ціна питання

Дарина

Вечір проводжу за читанням книжки, вирішивши викинути з голови реальних чоловіків. Зараз мені набагато комфортніше з книжковими. Не дарма ідеальний чоловік створений уявою жінки. Зрештою, всі ми хочемо одного і того ж. Ну, або більшість з нас.

Весь ранок проводжу за пошуками майстра. Прошерстивши купу оголошень, я повертаюся до першого результату в гуглі та набираю номер.

— Доброго дня, — звучить у слухавці чоловічий голос.

— Доброго дня, — мало не зітхаю. Терпіти не можу говорити з незнайомцями телефоном, але мені треба терміново, тому я змушена пожертвувати своїм комфортом і зателефонувати. — Ви ремонтуєте електродуховки?

— Так, — озивається майстер.

Я коротко пояснюю, що в мене сталося й чекаю на «вердикт».

— Я можу заїхати сьогодні, — каже чоловік. — Десь по одинадцятій. Вас влаштує?

— Так, звісно, — киваю, хоч він мене й не бачить. — Тільки підкажіть по вартості.

— Діагностика шістсот гривень, а за ремонт зможу сказати лише тоді, коли огляну.

— Добре, дякую, — зітхаю й сподіваюся, що ремонт не забере усі мої гроші. — До зустрічі.

Чоловік прощається й кладе слухавку, а я сідаю на диван.

— Сподіваюся, що мені не доведеться продавати нирку, — кажу в пустоту квартири.

До одинадцятої маюся й не знаю чим зайнятися. Не можу ні читати, ні дивитися телевізор. Натомість знову підходжу до духовки й вмикаю її в безглуздій надії, що вона запрацює сама собі.

— Ну, будь ласка, — благально вмовляю духовку почати грітися. — Ти ж так гарно працювала.

Але вона невблаганна. Температура не росте. Вимикаю духовку й мало не плачу. Якась чорна смуга в мене почалася. Скоро Великдень, має бути купа замовлень, а духовка так невчасно зламалася. Хоча, коли щось ламається вчасно?

Щоб зайняти руки, проводжу годування усіх своїх заквасок, перевіряю статистику в інстаграмі, знову пробую читати улюблену авторку, але поринути в історію до кінця не можу.

Телефон вібрує, висвічуючи незнайомий номер.

— Алло, — кажу трохи насторожено.

— Це майстер вас турбує, — каже чоловік. — Я біля вашого будинку.

— Зараз вас зустріну, — кажу, підриваючись з дивану.

Накидаю пальто, кросівки й спускаюся ліфтом донизу. Здоровкаюся з консьєржкою та йду до виходу.

— Добрий день, — пропускаю майстра в підʼїзд.

Ми підіймаємося ліфтом і я проводжаю його до кухні.

— Ось, — кажу я, вказуючи на духовку. — Не працює.

Зітхаю так важко і скрушно, ніби це найстрашніше, що сталося в моєму житті. Якщо чесно, то майже так і є, бо від цієї дурної шафи залежить, чи зможу я себе прокормити і, чи буде де мені жити. Звісно є варіант зʼїхатися з Владом, але він не пропонує, а я не хочу навʼязуватися.

— Зараз подивимося, — усміхається майстер і дістає з рюкзака інструменти.

Перевіряє духовку, вмикаючи її.

— Не гріє, — чи то стверджую, чи то запитую я.

— Не гріє, — погоджується майстер та вимикає прилад з розетки.

Розкручує та витягає духовку з ніші, розбирає і щось там дивиться. Гмикає. Дістає якийсь прилад, розбирає ще сильніше мою духовку, вмикає в розетку і тицькає дивним приладом, світить ліхтариком, потім знову вимикає.

— Все ясненько, — каже.

— Що там? — переплітаю пальці. Серце калатає десь у горлі, аж нудити починає. Дідько, чого я аж так розхвилювалася?

— Силове реле згоріло, — каже майстер впевнено, ніби мені це про щось говорить. — Та й нижній ТЕН вже на межі, по-хорошому, його теж би замінити.

Мене кидає в холодний піт. Це звучить якось надто дорого.

— А-а, його ж можна відремонтувати? — знову в моєму голосі звучить ця безглузда надія.

Майстер кривиться, зиркає на духовку й чухає потилицю.

— Розумієте, дівчино, модель вже не нова та й реле продається лише у зборі, потрібно замовляти деталь з іноземного складу й чекати приблизно тижні три.

— Т-три тижні? — заїкаюся.

— Ага, то якщо деталь на складі буде.

— А по ціні? — запитую, мало не шепочучи.

Майстер стенає плечима й називає ціну. Від озвученої суми волосся на карку стає дибки, а з очей мало не течуть сльози. Ковтаю клубок у горлі.

— Зрозуміло, — хриплю. — Дякую.

— То будемо замовляти?

— Ні, — хитаю головою. — Збирайте її, як було. Мені треба поговорити з хазяйкою квартири. Не можу приймати це рішення самостійно.

Майстер стенає плечима та збирає духовку до купи. Я сиджу й тупо витріщаюся на нього.

Трясця. Стільки грошей. Докласти половину, і я зможу купити нову духовку. Але проблема в тому, що в мене, трясця, немає ні першої половини грошей, ні другої для цієї клятої духовки.