1

Вже осінь, а здається що лише вчора була весна. Так завжди, було тобі 5 років, і не встигнеш оглянутись як тобі 25 стукнуло. Всі сусідські дівчата ось, вже заміж вийшли, а я ще навіть хлопця не мала. Сьогодні знову потрібно жито жати, адже осінь плоди дала, не лишати ж їх пропадати. Мої думки розвіяв крик за вікном.

- Стефаніє! - крикнула мені моя краща подруга Галя, Яка ще тиждень тому вийшла за Івана. Бігав біс за нею, вився як барвінок. Вона по воду, він їй помагати йде, ВВона жито жати, він косу в зуби і пішов їй помагати. - Ти чуєш що я кажу?

- Що? - запитала я не знаючи що вона говорила, адже плавала в своїх думках

- Глухих повезли, тебе забули.

- Не переживай, я знаю що мене забули. Так що ти казала?

- На роботу пора, жито жати.

- Ой, а я й забула, дякую що нагадала. - Я швидко встала і побігла за серпом. В полі багато роботи. Добре що до нього не потрібно йти далеко. Я вийшла і швидко побігла працювати.Дорога пролягала через село, де було добре видно ліс, пофарбований золотими, червоними кольорами. Це єдине місце яке восени мене приваблювало най-більше. Я зупинилась, невзмозі перечити дивовижним барвам природи, сіла на камінь і буквально піддалась її чарам.

- Привіт, давай познайомимось - (Слова цієї людини мали писатись російською мовою.) вивів мене з трансу чоловічий голос. Я різко обернулась і побачила стрункого чоловіка з карими очима. Чарівна посмішка на вустах яка зачаровує і приваблює.

- А давай. - відповіла я 

- Мене звати Єгор, я з Росії і мені 29. Ти красива, назви своє ім'я. - сказав він і подивився на мене зацікавленим поглядом.

- Я - Стефанія, мені 25, і мені потрібно на роботу. Давай зустрінемось сьогодні тут о 18 годині 

- Вибач, але я тебе не розумію - сказав він не розуміючи мої слова.  Я повторила ті самі слова, але російською мовою - Добре, давай, зустрінемось о 18 тут, Стефаніє.