Розділ 8

Клод

Прокинувся я, як і останні дні, з легким болем по всьому тілу. Спати у вітальні на дивані для мене виявилося не так легко, як я гадав, особливо коли диван трохи менший за мене. Встати з нього відчувалося наче кайдани з тіла зняти, й мене не хвилювало, що ще занадто рано, особливо до зустрічі, котру на сьогодні організував Брейден. Відправивши йому на повідомлення, я піднявся на другий поверх, щоб перевірити Мію. Вона ще спала, ясна річ, хоча часто крутилася, і в один із таких моментів я зміг побачити частину її шиї, а саме ту, на якій була рана. Звісно, вона вже не така, як на самому початку, й це мене тішило, але я знав, що вона все ще відчувається, якщо якось зачепити ту частину. Струп повністю охопив уражену зону й скоро повинен відпадати, думаю, через декілька днів. А ось найбільшою проблемою зараз залишався свербіж, бо кожен день я помічав, як Мія пробує почесати шию, але після кожної спроби вона шипіла від болю. Дякувати Богу, що в неї не виникло жодних погіршень у цій ситуації.

Мені б хотілося залишитися біля неї хоча б ще на кілька хвилин, але я чудово розумів, що зробивши це, буде ризик, що я не зможу відсторонитися від неї. А ось цього зараз не потрібно, тому я покинув кімнату, щоб зробити собі каву. Саме тоді мені відповів Брейден: «Ти вчасно. Скоро буду біля тебе, будь наготові». Такою була його відповідь, і я був трохи здивований, що він вже в дорозі. Насправді спочатку я гадав, що потрібно буде тільки його чекати, але ні, не сьогодні. Як тільки я допив каву, мені прийшло нове повідомлення: «І довго мені на тебе чекати? Чи ти там носа пудриш?». Прочитавши це, я ніяк не відреагував, просто залишив чашку й спокійно вийшов з будинку. Його там не було — видно, він знущається з мене, як і більшість часу, тож нічого йому не відповівши, я пішов у потрібну мені сторону, доки не відчув, що за мною хтось пильно стежить. Тоді я зупинився, обернувшись довкола, доки мій погляд не зупинився.

– Виходь вже, жартівник!

Я справді голосно викрикнув, чекаючи, доки той вийде до мене на зустріч. Листя в тому місці зашурхотіло, і той, хто там був, почав обходити, роблячи коло, усе це супроводжувалося шурхотінням листя дерев. Мій занудьгований погляд стежив за рухами, доки вони не припинилися, і тільки тоді до мене вийшов Брейден.

– Награвся? – сурово запитав я.

– Взагалі-то і не думав, доки ти не закричав, – з порівняно веселою усмішкою відповів він. Його очі так само палали.

– Гарний початок дня?

– Так, – з тим же настроєм відповів він. – Сапріна вагітна, тому я радо прийму твої привітання.

Не усвідомлюючи, я усміхнувся, поплескавши його по плечі.

– Вітаю! Але дам тобі пораду, – він підняв одну брову. – Краще применш свій пил, бо інакше будеш шукати не тільки Сапріну по всьому місту, а ще й дитину. – Звісно, я говорив жартома, але й сенс у моїх словах теж був. – Ти знаєш, що вона з характером, а вагітність зробить її більш вразливою.

– Не повіриш, я вже працюю над цим.

– До речі, я не запитав, ти говорив з нею за останні події з Мією? – Ми рушили далі, продовжуючи розмову.

– Так, і то більше вона говорить, ніж я. Хоче, щоб я спочатку привів її до нашого будинку, щоб вона з нею поговорила, а потім відправив додому. Саме через це перші два дні ми сварилися.

– І що, – край моїх губ піднявся.

– Ну, після останньої новини я розповів їй, де вона і чому так, наче б то зараз так за неї не допитує, але все одно ще не забула.

– Добре, а що з Клайдом? Він ще не повернувся?

– Ти щось забагато питаєш про нього за останні дні. Дуже скучив?

– Не так по ньому, як за порядком у зграї, який він контролює.

Новий погляд Брейдена, спрямований на мене, вже сказав усе, що було в нього на думці в цей момент. Я тяжко видихнув і продовжив:

– Так, всю ситуацію контролюєш саме ти, але коли тебе немає, то саме він стримує всіх і диктує, кому й що робити. Якби він був у той день, то все було б інакше, тому я хочу, щоб він якомога швидше повернувся, щоб нічого не сталося з Мією.

– Але ти теж молодчина. Залишив дівчину одну в будинку й звалив. Не страшно?

– Є таке, але я попередив її, тому вона знає, що деякий час мене не буде. Двері зачинені, і я ввімкнув камери та датчики руху, тож у разі чого можу одразу побачити, що сталося, й повернутися додому. – Говорячи це, я дістав свій телефон, увімкнувши камери, що були на вулиці, й показав Брейдену.

– Знаєш, мені страшно мати з тобою справу. Твій будинок більш оснащений безпекою, ніж мій!

– І ти чудово знаєш, чому так. Я нікому не розповідав і не розповім, що було зі мною ті кілька років, доки я не потрапив у руки твого батька.

– Так, тут ти правий.

Батько Брейдена, який, на жаль, уже помер, знайшов мене біля їхніх кордонів у такому стані, що вирішив пожаліти мене. Тоді я був ще хлопцем, не зважаючи на роки, нічого не знав, не все розумів. Мною володіли тільки інстинкти, і основний із них був лише один – вижити за будь-яку ціну. Тоді я був майже на грані смерті. Те, що я пережив за ті чотири роки, не передати словами. Можу сказати тільки одне: безпека для мене — це найголовніше.

В далині, коли я вже бачив будинки, ми пішли в обхід, направляючись в іншу частину лісу. Я вже розумів, куди саме ми йдемо і що це означає, але нічого не сказав. Я зосередився на відчутті, що хтось спостерігає за мною. Це мені було чудово зрозуміло, тим більш, що я знаю, що мене далеко не всі тут люблять. Тож я звик до такої атмосфери, особливо до несхвалених поглядів, які наче кричать очима щоб я забирався.

Підійшовши до потрібного місця, Брейден присів, щоб схопитися за ручку, що випирала із землі, а потім потягнув за неї. У землі відкрилися двері, які я добре пам’ятав. Це була свого роду в’язниця, й виглядала всередині так само, хоча рідко коли використовувалася. Ще навіть не спустившись повністю, я вже добре чув крики, котрі лунали звідти. А повністю опинившись всередині, я побачив того, від кого вони лунали.