Розділ 5

Мія

Я біжу серед цього чортового лісу, періодично дивлячись назад, щоб упевнитися, що мене не наздоганяють. Сонце вже починає сідати, чи то вставати, я вже навіть і не розумію. В очах все пливе, я мало що можу добре розгледіти, тому часто запинаюсь через гілки дерев на землі. Декілька разів я навіть падала, але кожного разу заставляла себе підійматися й бігти далі. Від кого я тікаю, сама навіть не уявляю, чи то від людей, чи то від вовків, котрих вони тримають у себе як домашніх тварин, але я точно знаю, що мені не можна зупинятися. Моє серце колотиться від навантаження настільки, що я відчуваю, як воно б’ється мені в ребра; не можу сказати, що це приємно, але й зупинитися не можу. Через те, що під час бігу я дихаю ротом, дуже хочеться пити, і ніяка слина не допомагає позбутися цього відчуття, але найгірше стається, коли я черговий раз падаю на землю, тільки тепер я не можу піднятися. Цього разу, падаючи, я спіткнулася через камінь, котрий мав гостру кінцівку, і через це поранила ногу.

Я спробувала відразу ж встати, але не змогла. Моє тіло вже почало розслаблятися, в результаті чого кінцівки наче б то німіють, і по всьому тілу проходить така слабкість, що будь-який рух давався мені з тяжкістю, от моя, як виявилося, поранена нога й взагалі оніміла. Щоб швидше встати на неї, я потягнулася рукою до проблемного місця й почала стукати по шкірі та кістці. Я швидко зупинилася, оскільки щось тепле й мокре залишилося на руці, а оглянувши її, одразу ж подивилася на ногу. Цього разу я так впала, що на тілі залишилась не якась подряпина, а достатнього розміру рана, яка кровоточила, і, наскільки було мені видно, вона була глибокою настільки, що я не могла поворухнути своєю кінцівкою. На очах почали з’являтися сльози, й тоді ж я почула шелест листви. Хтось наближався до мене, а я застряла на одному місці. Тепер я була легкою здобиччю для будь-кого, мене могла просто підняти та забрати до себе, й великого опору зробити я не могла. Шелест знову повторився, але здавалося, що зараз він був ближче. Сльози почали більш збиратися в очах, і рукою я намагалася хоч трохи підняти ранену ногу. У мене все ще була надія, що я зможу піднятися, до тих пір, доки не побачила того, хто наближався до мене.

Це був ведмідь, дуже схожий на того, якого я бачила раніше. На мить я зраділа, що це саме він, але ця радість зникла за лічені секунди. Він наближався до мене наче до своєї здобичі, його кроки вже не були такими звичними та безпечними, як я рахувала раніше. В його очах був голод. Я чітко зрозуміла це, і цей голод був таким диким, що по всій спині пройшлися мурахи. Я була готова зібрати всі сили, щоб зробити хоч один крок, хоч малесенький, але цього не сталося, він підходив все ближче, й прохолодні мурахи різко перемінилися на дикий жар, котрий ставав усе гірше з кожним його кроком. Паща хижака була злегка відкрита, але коли він навис над мною, я змогла детально розгледіти кожен його клик та загалом цілу щелепу. Здавалося, він здатен просто відкусити мені голову, і одразу ж після цієї думки його паща відкрилася повністю, наближаючись до мене. Я хотіла закричати, але не змогла. Єдине, на що в мене вистачило сили, – замахати головою щосили, але й так я не змогла відвести очей від ікл, котрі наближалися до мене, доки сильно не заплющила очей.

* * *

Я прокинулася від кошмару, котрий нафантазувала моя уява через останні пригоди, але я все ще настільки була виснажена, що навіть очей не відкрила; мені було жарко, і я відчувала, як піт збирався на моєму лобові, та яка в мене була волога голова. Майже відразу ж мене знову почало клонити в сон, і я відчувала, як розум знову починає заглиблюватися в нове сновидіння. Останнє відчуття до того, як заснути, – полегшення, наче мені зібрали волосся, й саме тоді жар наче трохи почав спадати, даючи мені можливість заснути.

Наступне моє пробудження стало кінцевим, хоча я мала спроби заснути, але вони ні до чого не довели, і перша й головна причина цьому була – біль, котрий я відчувала у себе на шиї. Навіть так, я витратила кілька секунд на те, щоб згадати, що відбувалося раніше, й зрозуміти, чому в мене так болить шия, перед тим, як відкрити очі. Спершу я потягнулася рукою до свого проблемного місця і була здивована, коли мої пальці намацали пластир, котрий закривав мою рану. Тільки тоді я зосередилась поглядом на стелю з німим питанням: де я знаходжусь?

Під головою була велика й м’яка подушка, в цьому я впевнена, тож я лежу на ліжку в чиїйсь кімнаті, але що це за кімната? І де вона знаходиться? Я чітко пам’ятаю, як останній раз знаходилася біля чужого будинку перед тим, як відключитися, тож, можливо, тепер я всередині нього? Скоріш за все, на другому поверсі, котрий начебто й є однією кімнатою, якщо не враховувати ще одне, менше приміщення, двері до якого були закриті. У самій кімнаті було досить темно, оскільки вікна були закриті шторами, які майже зовсім не пропускали сонячного світла всередину будівлі. Біля ліжка була тумба, на якій я побачила ліки, пластирі та полотенця, а трохи далі від нього, за стіною, наскільки я думаю, були сходи. А от прямо переді мною на стіні був телевізор, під яким стояли два крісла та невеличкий столик. І тільки потім я подумала про те, хто мене сюди приніс, а це міг бути будь-хто, що мені не дуже подобалося, і саме в цей момент десь позаду, за стіною, я почула звук кроків, які тільки наближалися ближче до мене. Все-таки я мала рацію, там знаходилися сходи. Я зробила спробу повернути головою, але перервалася майже одразу ж від пекучого болю, котрий тільки поширився по шиї від руху. Тоді я завмерла, розуміючи, що хтось зараз буде тут, а я навіть поглянути на нього не зможу, якщо ця людина навмисно не стане переді мною, тому, незважаючи на біль, я трохи піднялася на ліжку й спробувала все-таки підняти голову, щоб побачити лице того, хто підібрав мене, і саме в цей момент я чітко відчула, як хтось став ззаду, біля мене, спостерігаючи за моїми діями. Ця людина злегка поклала свою руку на моє плече та трохи натиснула, щоб я знову лягла – так усе й вийшло. А від цього доторку я зрозуміла, що це був чоловік. Його рука була великою й трохи грубою, і навіть після того, як я знову лягла, продовжувала злегка тримати мене, як знак, щоб я не вставала. Від страху, котрий пройшовся мурахами по моїй спині, я знову закрила очі, повільно видихаючи, доки не відчула, що матрац ліжка просів. Тоді я привідкрила очі та побачила перед собою чоловіка, котрий зараз сидів біля мене та спостерігав за мною, віднімаючи від мене свою руку.