Розділ 4

Клод

Сонце вже сідало, й тому, вийшовши з лісу, я застав захід сонця, за чим, до речі, мені завжди подобалося спостерігати, але сьогодні це було не так. Відразу ж, як я роздивився свій дім, помітив дівчину, котра лежала біля однієї зі стін будинку. Моє серце стиснулося, але відчуття було дивним: частина того, що сталося до цього, залишалася розмитою в пам’яті, ніби я щось трохи забув або сприйняв не зовсім точно. Я відразу ж пришвидшеним кроком попрямував до неї, але завмер за метр від своєї цілі. Ця дівчина мала каштанове й трохи кучеряве, здавалось від природи, волосся, котре спадало на її плечі. Очі вона мала закриті, тому здавалося, що вона просто заснула, але моє серце затріщало в страху, і я наважився підійти ближче. Я торкнувся її лоба рукою й відчув, яка вона була гаряча, наче тільки з вогню вийшла. Тоді я відсунув прядку її волосся назад й завмер. Вона була поранена, і саме в зоні шиї, де раніше знаходилося її волосся. Мені самому стало боляче. Я підняв її нерухоме тіло на руки й поніс до будинку. Ввійшовши всередину, про всяк випадок проглянув усі кімнати на першому поверсі поглядом, а потім пішов до сходів, котрі знаходились прямо переді мною. Поклавши її на ліжко, ще раз перевірив, чи є в неї жар, сподіваючись, що першого разу мені просто здалося. Але на жаль, це було не так. Вона досі горіла. Я швидко спустився по аптечку та ще деякі ліки, після чого повернувся до неї. На дівчині був легкий літній светр білого кольору та джинси. Оскільки її рана знаходилася на шиї, кров потрапила на одяг, тому, з деяким ваганням, я спочатку зняв светр, залишаючи її в спідній білизні, а потім повністю вкрив ковдрою.

Ввімкнувши ліхтарик на стіні для кращого огляду, я почав роздивлятися рану. Через засохлу кров було тяжко сказати, наскільки сильно вона постраждала. Приготувавши тацю з рушником, я обережно мив її шкіру від крові, намагаючись спочатку не чіпати рану, та шкіру навколо неї. Потім, коли вся інша частина була чистою, дійшов і до самої рани. Обережно торкаючись рушником, я змив червоні плями, і тоді переживання за неї пройшло по всьому моєму тілу новою хвилею. На її шиї виднілося декілька подряпин, трохи рваних по краях, які зараз були ще й рельєфними, оскільки подряпини були невеликі, але достатньо помітні. Проникнення не було глибоким, але не можна було сказати, що воно повністю безпечне. Можливо, навіть було пошкодження м’язів, і дуже добре, що не дійшло до кісток.

Знаючи, як ця рана буде загоюватися і що потрібно для неї, я дістав одну цікаву речовину, свого роду ліки. Саме ними обробив подряпини й трохи шкіру навколо них. На цей момент нічого більшого не потрібно. А от як тільки вона прийде до тями, без пігулок не обійтися. Взявши бинт і змочивши його в тій самій рідині, приклав до рани, а потім закріпив пластир, щоб бинт не впав і ліки краще діяли. Весь цей час незнайомка так і лежала, не поворухнувшись. Я знав, що наразі вона спала міцним сном, але залишався уважним на випадок, якщо вона прокинеться. Хоча я розумів, що можуть бути моменти, коли мене фізично не буде в будинку, і саме тоді вона можливо прокинеться. Але мені цього не хотілося. Я замислився, дивлячись на її лице, й навіть не помітив, як мої думки мимоволі перемкнулися. Погляд пройшовся по її волоссю, переходячи на закриті очі з довгими віями, невеличкий ніс та злегка пухлі губи. Дівчина не була худорлявою, але й не повненькою. Її дихання було спокійним, й залишалося таким протягом всього часу. Саме це дозволило мені залишити її спочивати та піти з кімнати.

Щоб хоч якось прийти в себе від всього, що сталося, я пішов у душ. Перші секунди, коли прохолодна вода торкнулася мого тіла, дали мені змогу відволіктися, але як тільки тіло призвичаїлося до нової температури… я зрозумів, що сталося, і чому вона тут, хоча ще раз хотів обговорити це з Брендоном. У голові не вкладалося, як можна було привезти дівчину сюди, коли вона нічого не зробила, та навіть гадки не мала, хто це робив. Чому тоді її не змогли захистити в поселенні? Та якого біса він тоді керує всім цим, якщо його люди навіть не звертають уваги на його слова та вказівки. На його місці я б уже повбивав усіх них, навіть оком не моргнувши. Я був готовий до всього, після короткої розмови з ним, але ж не до цього!

Злість знову почала проявлятися, хоча я цього й не хотів, але оминути це в мене вже не виходило. Кожен раз, як в моїх очах минав образ її безсилого тіла та рани, яка з’явилася через тих посіпак, мені все дужче хотілося вдарити когось, і бажано тих, хто її привіз сюди. Від цих емоцій я не втримався та вдарив кулаком у стіну ванної кімнати, доки по мені все ще стікала крижана вода. І тільки через хвилин десять, заспокоївшись, я вийшов із душу. Оскільки ванна кімната теж була на другому поверсі, як і моя, проходячи повз, я знову бачив сплячу дівчину й перевірив її температуру та почуття, після чого повністю залишив другий поверх, даючи їй спокій. Дійшовши до кухні, вирішив зробити собі каву. Як тільки дістав чашку, мій телефон завібрував у кишені, через що я вилаявся. І звісно, я знав, хто телефонував мені, і мало того, я згадував цю людину всього п’ять хвилин тому. Невже йому нема чого робити ввечері після такого важкого дня?

Я дістав телефон із кишені та подивився на напис «Брейден» на екрані. Навіть через неохоту я відповів на дзвінок, прикладаючи телефон до вуха, та продовжуючи робити собі каву.

– Так, говори. – Мій голос звучав трохи суворо, але з цим я нічого не міг зробити.

– Як вона?

– Що, навіть не боїшся відразу ж перейти до діла? – Я злегка посміхнувся, говорячи це, але не в доброму сенсі. Мені це все не подобалося, і він це чудово знав.

– Клод, я розумію твою злість та невдоволеність, але ти теж повинен розуміти, що я не міг це контролювати. На той момент мене не було на місці, я повернувся тільки під кінець і …

– І все могло б бути по-іншому, якби ти не був таким м’якотілим до своїх людей! – Я грубо перебив його, трохи переходячи на крик. – Вони взагалі тебе і твої слова не ставлять ні в що! Їм чхати хотілося на тебе й твої вказівки!