Розділ 2

Мія

Звуки були чутні ще до того, як автомобіль зупинився. Я гадала, що це було лише в моїй голові, тому на початку не звернула уваги, але тільки після реакції Сапріни зрозуміла, що все це відбувається наяву. І це були не просто якісь звуки, а цілі крики, галас незадоволених людей, що дуже були схожі на бунт, котрий зараз був у самому розпалі.

– Будьте тут й навіть не думайте виходити. – Мовив до нас чоловік, котрий весь цей час вів машину. В його голосі не було й краплини смішки, а от загрозу я відчула відразу ж.

Обидва викрадачі вийшли з автомобіля, але не встигли вони зникнути з нашого поля зору, як Сапріна знову почала діяти. Вона кинулася до передніх місць й майже повністю опинилася там, доки я не почула ледве помітний звук клацання, після чого вона повернулася до свого місця.

– Я скоро повернуся, не турбуйся. – ­­Її слова я ледь змогла розрізнити, настільки швидко вона говорила. Після чого, взагалі відкрила двері  й побігла у бік криків, доки я залишилася всередині.

Я взагалі не розуміла, навіщо вона це зробила, оскільки, я б краще залишилась тут, й чекала хоч на якусь інформацію, після всього вияснення ситуації. Те, що мене викрали помилково було і так ясно, тож тепер я пробувала мислити оптимістично, стримуючи страх, та чекала, доки все устаткується. Для мене вже було ясно, що викрадачів Сапріна дуже навіть добре знала, і навіть не боялася їх. То, чи можна їх назвати саме так? Й приїхали вони по неї через слова її чоловіка, наскільки я зрозуміла. Якщо її так повертає назад чоловік, то я навіть не дивую себе думками: «Чи в них взагалі все добре? Можливо її тримають проти її ж волі.» Але ж вона сама говорила, що кохає його, і що повернеться. Саме цього, в даній ситуації я не розумію, й, думаю, мені краще не лізти сюди. Нехай вони самі розбираються, а я краще залишусь в автомобілі, та не буду йти в саме пекло. Але от тільки я подумала про це, як двері з моєї сторони відкрилися, й переді мною постав той, з ким весь цей час сварилась Сапріна. Я дивилась на нього знизу верх, через що, його статура здавалася мені ще більше ніж раніше, але я не змогла як слід розглянути його.

– Виходь, я не залишу тебе саму. – Від його слів, мої очі розширилися, а він продовжив. – Не вистачало, щоб ти втекла й загубилась в цьому лісі.

– Зараз я й не думала втікати. – Майже прошепотіла я, але хоч би що там було, я б теж, на його місці, не залишила себе одну, й не вірила своїм словам, особливо після спроби втекти. Навіть, якщо я говорю правду, залишити мене на одинці, як-не-як, ризиковано для них, тому я все-таки послухалась й попрямувала за незнайомцем.

Вийшовши на вулицю, мої очі зажмурилися від теплого і яскравого сонця. Оскільки вікна в автомобілі були тонованими, то, звісно, я відвикла від такої яскравості, котра була зараз. Потерши трохи свої очі – адаптувавшись, я знову подивилась на цього чоловіка. Тільки тепер, я могла повністю роздивитись його зовнішність. Темноволосий, з карими очима, нічого особливого, як здавалося. 

– Тримайся мене, або ж будеш сама відповідати за себе, якщо щось трапиться. Все зрозуміло?

Я кивнула, погодившись з ним. Його слова викликали занепокоєння та тривогу, яка вже давно катувала грудну клітину, погрожуючи проломити кістки; не розуміючи, що такого взагалі може статися? Але його очі дивилися на мене по іншому, в них був жаль і співчуття, наче він сам розумів, що мені краще не йти, але чому тоді веде мене туди? Навіщо я їм? Він взяв мене за зап’ястя й почав вести за собою, як я розумію, в сторону яку побігла й Сапріна, з іншим чоловіком. Поки ми йшли, я оглядалася навколо, наче мала дитина, доки не помітила куди ми взагалі прямували, але відразу ж здогадалась, що це за місце, про яке мені, хоч і коротко, але все ж таки говорила Сапріна. Загалом, можна сказати, що тут невелике поселення, яке виглядало достатньо атмосферним для цього місця. Всі будинки були з дерев’яних колод, котрі ідеально лежали один на одному, та притягували до себе погляд. Ми проходили коло них, тому я могла більш детально розглянути їх, доки не врізалась в цього незнайомця, який різко загальмував. Тоді я подивилась вперед, й холодок пройшовся по моєму тілі, бажання втекти тільки посилилось, схоже це було помітно, оскільки рука на моєму зап’ясті тільки сильніше почала мене втримувати біля себе. Саме в центрі цього поселення був цілий натовп, які сварились, а тепер, серед них була й Сапріна, після появи котрої всі замовкли. Ми підійшли ближче, щоб чути що там відбувалося, але мене так й не залишили одну, так само, як і не перестали ховати за спиною, тому я могла бачити не ідеально, а от чула все. Але для людей я так і не залишилася непомітною, навіть, якщо біля мене їх було не так багато. Всередині було двоє чоловіків, котрі, як я гадаю, були винними в цій метушні. З їхніх боків були як і ті, хто їх підтримував, так і ті, хто намагався їх заспокоїти й розділити хоч на кілька секунд.

– Це ти винний! Ти не дивився як слід! Через тебе тепер Брейден злий як пес! – Кричав один з них, кидаючись на іншого, доки його тримали. Те, що він був злий, я побачила одразу ж, але, через що це сталося, досі не розуміла.

– Я винний? Ти серйозно, Нейт? Дідько, це ти заступник, а не я. Це саме тобі довірили її, а не мені, чи комусь ще. – Закричав у відповідь інший.

– Але я сказав це зробити тобі!

– О, так, звісно! Я з радістю відкладу завдання від Брейдена, щоб ти зміг вдосталь награтися в лісі, сам знаєш з ким, всупереч забороні. – В цих словах чудово було чути сарказм, від котрого багато хто почав шепотітися. – І взагалі, ти не маєш ніякого права доручати спостерігання за його жінкою хоч комусь, ідіоте! Він сказав зробити це саме тобі!