Розділ 1

Мія

Зелене листя високих дерев, легкий вітер і запах природи. Все це зараз повністю оточувало мене, даруючи спокій та умиротворення моїй душі, які були мені так необхідні. Усе відбувалося в тихому парку, про який знали не всі, адже він знаходився на достатній відстані від міста та його метушні. Прихований від сторонніх очей і відкритий для чистих сердець — принаймні, так я вважала весь цей час. Кожна людина, яку я зустрічала тут, була щирою та доброю, це лише покращувало мій настрій і загальну атмосферу. З цієї ж причини парк ставав тим місцем, куди хотілося піти в будь-яких життєвих ситуаціях. Саме сюди я приходила, щоб на якийсь час відокремитися від світу і просто побути з собою та своїми думками, відпочити від роботи та всього, що турбує мене. Хоча буду чесною: я частенько заглядала сюди, щоб ухвалити важливе для себе рішення, але цього разу моя початкова причина була іншою. Я спокійно йшла стежками, спостерігаючи за всім, що мене оточувало. Особливо за людьми.

Попереду, прямо мені на зустріч, прямувала заміжня пара з дитиною, яку вони тримали за руки з обох сторін. Моментами вони піднімали своє чадо, даючи йому можливість відчути політ, відірвавшись ногами від землі. Для мене це видовище було милим, і головною причиною цього була моя власна ситуація в житті: я не мала сім’ї. Я та дитина, яка виросла в дитбудинку та ніколи не знала батьківської любові, тож така картина викликала в мені теплі почуття. Мені хотілося, щоб і моє дитинство пройшло так само, як і дитинство цієї малечі, але вони пройшли повз, і тоді дзвінок телефону повернув мене з небес на землю. Побачивши напис «Лілі», я здивувалася. Ми довгий час працювали разом і були гарними подругами, але телефонувала вона мені всього кілька разів, коли траплялося щось важливе. Саме тому мені одразу стало моторошно. Хотілося просто скинути слухавку, але я не могла так вчинити з нею.

– Привіт, Лілі, щось трапилося? – Моє запитання було цілком нормальним: я звикла, що дзвінок у робочу годину означав чергову проблему, а тим більше, коли я взяла собі вихідний.

– Мія, мені дуже шкода тобі це повідомляти, але зараз у мене в руці наказ про твоє звільнення. – Моє серце впало в п’яти, а Лілі продовжила. – І в графі «причина» написано: за власним бажанням.

Я уважно слухала кожне її слово, але так і не зрозуміла, як це можливо. У цій компанії я працюю близько трьох років, і за весь цей час у мене не виникло жодної думки про звільнення.

– Як це можливо? Я не подавала жодної заяви, тим більше на звільнення. – Не зважаючи на емоції, які я відчула всього кілька секунд тому, я намагалася міркувати тверезо. Хоча легка тривожність у голосі так і не зникла.

– У цьому й вся справа. Наскільки я знаю, директор нашого відділу хоче покликати тебе до себе для важливої розмови. Гадаю, саме про це йтиметься. – Голос Лілі трохи тремтів і був тихішим, ніж зазвичай. Навіть через слухавку я розуміла, що вона так само стривожена цією новиною, як і я.

– Ти знаєш, коли це буде?

– Не можу сказати точно, але найближчого тижня його на місці не буде через конференцію за кордоном. Тож, можливо, після його приїзду, але це ще не все. – Я взялася рукою за голову, злегка потираючи скроню.

– Що ще може бути в такій ситуації? – Мій настрій був зіпсований, і по голосу це було помітно.

– По всій фірмі ходять чутки. І вони пов’язані з усім цим. – Лілі зробила паузу, під час якої я все більше боялася почути продовження. – Мія, усі думають, що в тебе роман із директором фінансового відділу. – Швидко промовила вона.

– Що?!

– Ба більше, про це знає його наречена, і ти навіть не уявляєш, яке шоу вона влаштувала, щойно розійшлася ця плітка.

– Як таке може бути? Адже я навіть його в обличчя не знаю, не кажучи вже про сам роман! Це ж неправда! – Від неконтрольованих емоції я підвищила тон, і тому, молодий чоловік, котрий проходив мимо, скоса глянув на мене. Після цього я знову спробувала заспокоїтися, зробивши тяжкий видих.

– Вибач, Мія. – Лілі тяжко видихнула. – Я розумію весь абсурд сказаних мною слів, але це дійсно так. Мені самій не легко тобі про це говорити, ти єдина, з ким у мене склалося спілкування. Але ти ж знаєш, я не можу ризикувати роботою. Не зі своєю ситуацією.

Так, я знаю, як тяжко їй дотепер, і розумію її обережність. Розлучення тривало досить довго, й на це Лілі витратила всі свої сили. Вона тільки зараз змогла встати на ноги й продовжити жити, після остаточного рішення суду. І як же добре, що діти залишилися з нею. Навіть більше, її, вже колишньому, чоловікові дали заборону на наближення до неї та дітей. Як виявилося, весь цей час він був при грошах, і не малих, оскільки під час судових розглядів у нього був вельми дорогий адвокат., а після розслідування, яке відбулося з дозволу суду, це тільки підтвердилося, що дуже погано вплинуло на остаточне рішення в його користь. Річ у тім, що Лілі весь цей час забезпечувала всю їхню сім'ю цілком і повністю, коли ж той і копійки не вклав, навіть для своїх дітей. Але ось для жінок на стороні у нього завжди все було. Саме це і стало причиною їхнього розлучення. Благо, що квартира залишилася їй, хоч і мірненька, але вже щось. Хоча, це все одно не допомогло їй фінансово, адже все, що вона мала, пішло на суд і бодай якогось адвоката. Але тепер все закінчилося, і вона тільки починає вставати на ноги, що викликає повагу в її адресу, навіть такі події в житті не вибили її з колії.

– Так, я знаю, все одно дякую тобі за підтримку. Просто я все ще не розумію, як пов'язали мене і директора зовсім іншого відділу. Він навіть наші корпоративи ніколи не відвідував.

– Тому й не ходив, бо наречена його нікуди не пускала. І це попри те, що всі знають справжню причину їхнього шлюбу. Її батько дуже постарався для того, щоб виконати її бажання і домовитися про цей шлюб. – Ці слова вона промовила ще тихіше, щоб ніхто на роботі не почув.