Розділ 1

Еліна

Гидкий звук вхідного дзвінка розірвав блаженну тишу.

Я насилу розліпила вії.

В голові набатом бив дзвін.

За косими променями, що потрапляли крізь нещільно закриті яскраво-помаранчеві лляні штори, цілком можна було визначити час. Зараз був полудень.

- Алло, - голос відмовлявся мене слухати.

- Еліна Волкова? - пролунав у трубці приємний жіночий голос.

Ех, краще б це була не я. Зайву хвилинку б поспала...

- Слухаю. Це я, - просипіла у відповідь і ледь піднялася, щоб знайти в лежачій на підлозі сумці таблетку. Потягнула з маленького холодильника мінеральну воду та з насолодою ковтала цілющу вологу.

- Вас турбують з Амірітас, - промовила жінка, а я від подиву ледь не впустила пляшку собі на ногу. Ось це так новина зранку. Вірніше, з обіду. - Ми хотіли б запропонувати Вам місце стюардеси.

- Що запропонувати??? - я все ж таки впустила воду. На м'якому ворсі пісочного килима розтікалася поступово темніюча пляма. Потім забрала телефон від вуха і подивилася на номер. Може, це чийсь дурний розіграш. Дуже недоречно. - Ви часом не помилилися?

- Вибачте. Мені потрібна Еліна Волкова. Це Ви, правда? - терпляче, як у маленької дитини, питала у мене ввічлива співрозмовниця. Вона почекала мого кивка, точніше підтвердження у вигляді тихого «угу». - Все вірно, - ще раз погодилася. - Ми готові поставити Вас в рейс вже з завтрашнього дня. Тільки сьогодні Вам потрібно офіційно оформитися. Інструкції я Вам надішлю зараз електронною поштою, - поняття не мала, звідки у Амірітас може бути мій мейл, не кажучи вже про телефон. - Завтрашній рейс до Нью Йорка Вас влаштує?

Та вона схоже знущається наді мною?! Цілий рік я літала на наших європейських B-Airlines і далі об'їждженої та звичної для мене Британії майже не висувала носа, а тут перший рейс в новій авіакомпанії і відразу на той бік планети.

Я зібралася і постаралася надати собі легкості, якої мені зараз так не вистачало. Благо, хоч голова потроху переставала боліти.

- Так, влаштує.

- Ось і чудово, - сказала жінка. - Забула повідомити. Ми Вас беремо в бізнес.

Серце провалилося кудись в розлиту на підлозі калюжу.

- А з чого раптом така щедрість? - моє запитання сочилося неприкритою підозрою. Рік в B-Airlines я намагалася вибратися з економ-класу, але мені ввічливо відмовляли в цьому. Мої колеги працювали так вже багато років і терпіли цю важку роботу. До бізнес-класу нікого не підвищували.

А зараз мені пропонують відмінне місце, про яке мріє не одна тисяча красивих та гідних стюардів і стюардес, в найкращій авіакомпанії всього світу. Чи не дивно це?..

- Ну, - посміхнувся голос на тому кінці дроту, - це подарунок долі, - жінка поклала слухавку.

Я задумалась. У пам'яті сам собою сплив вчорашній вечір...

Я летіла в Дубай своїм звичайним рейсом. На обличчі сяяла чергова чарівна посмішка, а на душі шкребли кішки. Схоже, що там зараз засів цілий виводок добродушних царапучих кошенят.

Лист, який я отримала від дирекції авіакомпанії, змусив мене подумати, що це чийсь злий жарт. Невдалий розіграш.

Можливо, так би воно й було, але повідомлення від супервайзера підтвердило ці погані новини.

Компанія, якій я віддала цілий рік свого молодого та радісного життя, більше не потребувала моїх послуг. І повідомила мені про це листом. Як виявилося, під час мого останнього рейсу.

Цікаво, що потребувати вони перестали, як тільки моя колишня напарниця, Людмила, дісталася до ліжка президента B-Airlines.

Яскрава блондинка з невеликою домішкою силікону в пухких губах з першого погляду мене шалено не злюбила. Її просто дратувало те, як на мене задивляються чоловіки. А мене дратувала вона. Тим, що постійно намагалася з'їхати з виконання своїх обов'язків. Перекласти все на мене.

Так ми провели півроку. А потім Люда зірвала джек-пот. Під час якоїсь перевірки її помітив наш начальник, потім його начальник і так далі. У блондинки почався просто різкий зліт в кар'єрі.

А у мене починається посадка. І в буквальному, і в переносному сенсі...

Провівши останнього пасажира, я розслабила м'язи обличчя. Більше прикидатися мені було не перед ким. Мої напарники вже збирали речі. Назад летіти тільки через дванадцять годин.

Їм летіти. А мені... моїх послуг більше не потребували...

- Люба моя, - пролунав за спиною рідний і знайомий голос.

Я обернулася. Ось воно щастя. Ось він мій улюблений пілот.

- Елло, - пролунав голос з німецьким акцентом, а я трохи скривилася. Він так і не навчився пом'якшувати літеру «л» в моєму імені. Але я його кохала. І була готова прощати йому все.

Я зробила пару кроків і швидко обійняла темно-синю форму. Знайомий аромат трохи різких духів. Здається, я в безпеці. Можна розслабитися. Все у мене обов'язково буде добре.

- Елло, нам з тобою потрібно серйозно поговорити, - сказав схвильований голос десь над вухом.

- Добре, Франце. Добре, коханий, - промурчала я, ховаючись у нього на грудях. - Зараз я тільки після звільнення прийду в себе. А потім ми обов'язково поговоримо. Повернемося додому і поговоримо.

- Елло, нам треба розійтися, - сильні руки відсунули мене від себе. Ті руки, які вже цілий рік мене так міцно обіймали.

Його слова ніби вдарили мене по голові. Я не могла повірити... Невже те, що я зараз почула, було правдою?!

Але ж він не може зі мною так вчинити.

- Франце! Франце, любий, ти, мабуть, перевтомився, - зазирнула я в улюблені карі очі. - Давай зараз в готель приїдемо, відпочинемо, звичайно ж, разом, коханий. Потім докладно про все поговоримо.

- Елло, ні! - різко сказав божевільно рідний голос, від якого серце стиснулось в грудях. І прошепотів. - Пробач…

Мої очі наповнилися сльозами. Як??? Як він може так казати?!

Ми з моїм коханим хлопцем жили вже близько року в одній квартирі. Ділили одне ліжко на двох. Літали завжди одними рейсами.