Розділ 28

У вітальні горів камін, вогники на ялинці мерехтіли, а за великим столом зібралися найближчі люди Максима. Атмосфера була дивною для Анни — ще кілька тижнів тому вона й уявити не могла, що сидітиме поруч із ним у такій домашній обстановці.

Максим сидів поряд, його рука ніжно тримала її пальці під столом. У його очах світилася гордість, коли він представляв її:
— Це Анна. Жінка, з якою я хочу провести своє життя.

Її щоки залила рум’яна хвиля, але всередині розливалося тепло. Вперше вона відчула, що він не ховає їхніх стосунків, не боїться чужих поглядів. Навпаки — він був готовий показати всім, що вона його.

Після вечері вони разом вийшли у сад, де на деревах мерехтіли гірлянди. Сніг тихо падав на плечі, створюючи відчуття казки.

Максим зупинився, розвернувшись до неї. У його руках з’явилася ще одна маленька коробочка.
— Анно… — його голос був низьким і трохи хрипким. — Я не чекав, що ти з’явишся в моєму житті. Але тепер я не уявляю його без тебе.

Він відкрив коробочку. Усередині сяяло ніжне кільце з діамантом, який виблискував у світлі гірлянд.

Анна завмерла, сльози виступили на очах.
— Максиме…

Він зробив крок ближче, ковзаючи пальцями по її щоці.
— Стань моїм дивом не тільки цього Різдва. Стань моєю назавжди.

Анна всміхнулася крізь сльози й кивнула.
— Так.

Він надів їй кільце на палець і одразу ж обійняв, закриваючи своїм тілом від холодного вітру. Їхні губи зустрілися в поцілунку, у якому було все: кохання, пристрасть, обіцянка майбутнього.

Сніг падав навколо, немов благословляючи їхній вибір. І цього вечора Анна зрозуміла: вона знайшла своє справжнє місце. Поруч із ним.