Розділ 21

Ніч огорнула місто м’яким сяйвом різдвяних вогнів. Після напруженого дня Максим мовчки вів машину засніженими вулицями. Анна сиділа поруч, серце калатало, бо вона відчувала — він щось вирішив.

— Куди ми їдемо? — нарешті прошепотіла вона.

Максим на мить перевів на неї погляд, у якому було щось тепле й водночас невблаганне.
— Додому. Я більше не хочу, щоб ти залишалася на самоті.

Вона зніяковіла, але не заперечила.

Його будинок був просторий, зі смаком прикрашений до Різдва: м’які вогники гірлянд, аромат кориці та хвої. Атмосфера тепла огортала відразу, і Анна відчула, ніби потрапила в інший світ — далекий від інтриг і страху.

Він допоміг їй зняти пальто, доторкнувшись до її плечей. Від цього дотику по тілу пробігли іскри. Їхні погляди зустрілися — і слова стали зайвими.

Максим повільно нахилився й поцілував її. Цього разу поцілунок був нестримним, палким, повним бажання й довго стримуваної пристрасті. Анна відповіла йому так само жадібно, вчепившись у його сорочку.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я цього хотів, — прошепотів він, притискаючи її ближче.

Вони разом піднялися нагору, в його спальню. Вогники від ялинки у вітальні відбивалися у вікнах, кидаючи м’яке сяйво на їхні силуети.

Одяг спадав повільно, наче за неписаним сценарієм, кожен дотик був сповнений бажання й ніжності. Анна тремтіла не від страху, а від хвилювання, від усвідомлення, що зараз вони зливаються не лише тілом, а й душею.

Максим був уважним, ніжним, але водночас пристрасним. Він ніби хотів показати їй, що вона — не просто його асистентка, не просто жінка поруч, а та, без якої він більше не уявляє себе.

Їхні тіла перепліталися в ритмі, що піднімався все вище, поки вони обоє не розчинилися в блаженстві й теплі одне одного.

Коли все стихло, Анна лежала в його обіймах, відчуваючи, як його подих вирівнюється. Він провів рукою по її волоссю й прошепотів:
— Ти — моє різдвяне диво.

Її очі зволожилися від щастя, і вона знала: цей момент вони запам’ятають назавжди.