Розділ 20

Наступного ранку Максим увійшов до офісу в абсолютно іншому настрої. Його кроки відбивалися у тиші коридорів, і навіть ті, хто наважувався підняти очі, одразу відводили погляд. У ньому не було ні тіні вчорашньої ніжності — лише крижана рішучість.

Анна спостерігала з боку, як він зібрав раду директорів. Його тон був спокійним, але за словами ховалася сталь.

— Я отримав інформацію про витоки конфіденційних даних, — почав він. — І про те, хто стоїть за цим.

Олена, яка сиділа в кінці столу, з удаваним подивом підняла брови.
— Це серйозні звинувачення, Максиме. Сподіваюся, у тебе є докази.

Він кивнув і кинув на стіл кілька папок.
— Звіти системи безпеки. Логи з доступом до файлів. Камери спостереження. Усе вказує на тебе.

В кімнаті запанувала тиша. Декілька членів ради почали перешіптуватися.

— Брехня! — випалила Олена, але її голос зрадницьки тремтів.

Максим повільно підняв на неї погляд.
— Ти багато років грала у власні ігри, використовуючи людей. Але ти зробила головну помилку — торкнулася того, що для мене важливе.

Його слова прозвучали як вирок.

Анна сиділа осторонь, відчуваючи, як у грудях стискається. Вперше вона бачила його таким — не лише босом, а левом, який захищає свою територію.

— З цього моменту, — продовжив він, — ти відсторонена від усіх проектів і підслідно зобов’язана здати корпоративні доступи. Якщо доведеться, я передам справу в правоохоронні органи.

Олена різко піднялася, кинула на нього погляд, сповнений ненависті.
— Ти за це заплатиш. І ти, і твоя нова… — її очі ковзнули на Анну.

— Ні, — перебив її Максим, його голос став ще нижчим. — Це ти платиш. За все.

Він натиснув кнопку виклику охорони. І цього разу вже не вона тримала карти.

Анна ледве стримала подих. Вона бачила перед собою чоловіка, який не зупиниться ні перед чим, аби захистити її. І від цього серце калатало сильніше, ніж будь-коли.