Розділ 17

Наступного дня в офісі панувала дивна тиша. Ніхто не смів навіть поглядом зачепити Максима, після його жорсткої промови на зборах. Та попри зовнішній спокій, Анна відчувала, що це було лише затишшя перед бурею.

Вона сиділа за своїм столом, коли телефон завібрував. Номер був невідомий.

— Якщо ти хочеш, щоб ніхто не дізнався про ваші… маленькі таємниці, — пролунало в слухавці холодне жіноче шипіння, — зустрінься зі мною сьогодні ввечері. Одна.

Анна завмерла.
— Олено…

— Розумна дівчинка, — розсміялася вона. — І не смій казати Максиму. А то втратить набагато більше, ніж посаду.

Зв’язок обірвався.

Анна тремтіла, стискаючи телефон. Її розривало між страхом і бажанням зізнатися Максиму. Але вона знала: якщо скаже, він піде напролом, а тоді все стане ще гірше.

Увечері, коли офіс спорожнів і на вулиці вже сяяли різдвяні вогні, Анна вийшла на домовлену зустріч. Сніг хрумтів під ногами, але в грудях було гаряче від паніки.

Вона прийшла на старий склад за містом. Всередині пахло вогкістю та металом. І там, у тіні, її чекала Олена. Вона тримала телефон у руці, але цього разу — ще щось. Маленьку флешку.

— Тут, люба, не лише ваш поцілунок. Я чудово знаю, що трапилось із тією угодою, де ти була задіяна. Достатньо одного «витоку» — і Максиму буде кінець, — її голос дзвенів зловтіхою.

Анна злякано зробила крок назад.
— Чого ти хочеш?

— Дуже просто, — очі Олени блиснули. — Зникни з його життя. Сама. Якщо ні — я зруйную його кар’єру, а тебе виженуть з ганьбою.

Анна відчула, як серце стискається. Перед очима з’явилося обличчя Максима, його теплі слова, поцілунки. І тепер їй доведеться обирати: любов чи його майбутнє.