Розділ 14

Їхні губи торкнулися одне одного, і час зупинився. Анна відчувала, як уся холодність Максима тане в цьому поцілунку. У ньому було все — ніжність, жага, обіцянка. Вона відповіла йому, забувши про все: офіс, плітки, страх.

Але раптом різкий звук клацання фотоапарата прорізав повітря.

Анна різко відсторонилася, обернувшись. За кілька метрів від них стояла Олена. У руках вона тримала телефон, на екрані якого світився кадр — їхній поцілунок.

— Я знала, що не доведеться довго чекати, — її усмішка була хижою. — Ось і доказ.

Максим стиснув кулаки.
— Віддай телефон.

— Або що? — Олена зробила крок назад. — Ти ж не хочеш, щоб рада директорів дізналася, чому твоя нова асистентка отримує стільки уваги. Думаю, це буде чудова «різдвяна історія» для інвесторів.

Анна відчула, як земля йде з-під ніг. Усе тепло від поцілунку перетворилося на холодний страх.
— Вона… вона знищить мене… — прошепотіла вона, відступаючи.

Максим розвернувся до неї й схопив за руки.
— Ні. Я не дозволю.

Його голос був твердим, але в очах світилася лють — та сама, яку він роками тримав під замком.

Олена підняла телефон вище, ніби тріумфуючи.
— Побачимо, Максиме. У мене завжди були хороші карти в руках.

Вона розвернулася й пішла в темряву засніженої вулиці, залишивши їх двох серед заметілі.

Анна стояла, тремтячи, не знаючи, що робити.
— Це кінець… — вирвалося в неї.

Але Максим різко повернув її обличчя до себе.
— Це тільки початок. І цього разу я не дам їй усе зруйнувати.

Він говорив це так, ніби боровся не лише з Оленою, а й із власними демонами минулого.