Розділ 11

Анна повернулася на роботу після вихідних із дивним відчуттям тривоги. Вона намагалася триматися рівно, посміхатися колегам, але всередині все ще стискалося від думки про ту сцену на ярмарку.

Коли вона зайшла до офісу, одразу відчула напружену атмосферу. Кілька співробітників перешіптувалися біля кавоварки, кидаючи на неї швидкі погляди.

— Доброго ранку, — чемно сказала Анна.

— Ага, — коротко відповіла Марина з бухгалтерії, а решта швидко розійшлися.

Анна зупинилася біля свого столу, губи тремтіли. Що відбувається?

Відповідь знайшлася швидко. У внутрішній розсилці компанії з’явився анонімний лист:

> «Дехто з нових співробітниць, схоже, знайшов спосіб швидко піднятися кар’єрними сходами. Не дивно, що тепер її часто можна побачити поруч із директором — і не лише на роботі».

Анна відчула, як кров відлила від обличчя. Її руки затремтіли, коли вона зрозуміла: мова йшла про неї.

Вона різко закрила лист і підвела очі — просто в цей момент двері кабінету Максима відчинилися. Він ішов коридором, високий, зосереджений, але його погляд мимоволі зупинився на ній.

Анна поспіхом відвернулася, аби він не побачив сльози, що вже наверталися.

У цей момент Олена вийшла з ліфта. У розкішному пальті, з легкою усмішкою, вона виглядала так, ніби весь офіс належав їй.

— О, яка несподіванка, — промовила вона голосно, щоб усі чули. — Максиме, бачу, твоя асистентка швидко здобула популярність.

В офісі пролунали приглушені смішки.

Максим зупинився, його погляд став крижаним.
— Олено, нам із тобою нема про що говорити тут.

Але шкода вже була зроблена: Анна стояла посеред кімнати, відчуваючи, як усі очі вп’ялися в неї.

Вона ковтнула клубок у горлі й зібрала папери зі свого столу, аби хоч якось втекти від цих поглядів.

Максим же дивився їй услід і розумів: Олена тільки почала свою гру. І тепер йому доведеться вибирати — або зберегти контроль, або захистити Анну ціною власної броні.