Розділ 10

Максим сидів у своєму кабінеті. Світло від настільної лампи відбивалося у склі вікна, крізь яке сипав сніг. На столі лежали звіти, але він навіть не торкався їх. У голові крутилася лише одна думка: Анна.

І — Олена.

Він закрив очі, дозволяючи пам’яті відкотитися назад.

…Три роки тому. Лондон. Тоді він вважав, що нарешті зустрів ту, з ким зможе побудувати життя. Олена працювала в тому ж бізнес-колі, де й він — розумна, амбітна, красива. Вона вміла зачаровувати. А ще — вміла брехати.

Він віддав їй усе: довіру, підтримку, навіть ключові документи про проєкт, у який вклав роки. А вона… використала його, щоб вибитися наверх. Коли інвестори поставили вибір, вона підставила його, зробивши винним у фінансовій кризі.

Максим тоді ледь не втратив компанію. Йому довелося починати майже з нуля.

І найгірше — не провал. Найгірше — її зрада, холодна усмішка, коли вона сказала:
— Ти занадто слабкий, Максиме. Я завжди прагну більшого.

З того часу він зарікся змішувати роботу і почуття. Жодних емоцій, жодних ризиків. Тільки контроль. Тільки холод.

Та ось з’явилася Анна — і все розсипалося. Вона була іншою: щирою, світлою, без жодних ігор. І це робило її ще небезпечнішою для його серця.

Максим відкрив очі й потер скроні. Він відчував, як минуле повертається, мов тінь. Олена не зупиниться, якщо вже знову поруч.

І тепер він боявся не за себе.
Він боявся, що її холодні ігри зруйнують Анну.