Розділ 9

Анна майже бігла засніженими вулицями, намагаючись не дати сльозам упасти. Чому це так боляче? Адже між нами нічого офіційно не було… Але вона не могла обдурити себе: вчорашній вечір, сьогоднішня мить біля ялинки — усе це було реальним. І тепер усе зруйнувала якась жінка в червоному пальті.

Максим залишився стояти поряд з Оленою. Він дивився в бік, куди щойно зникла Анна, і відчував, як його зсередини розриває.

— Не очікувала зустріти тебе тут, — сказала Олена, її голос був надто солодким. — Я ж думала, що після… усього ти втік із Києва назавжди.

— У мене робота, — різко відповів він. — І мало часу на розмови.

Вона підійшла ближче, торкаючись його плеча, наче в них досі було право на близькість.
— Робота… чи хтось інший? — її погляд ковзнув туди, де стояла Анна кілька хвилин тому. — Мені здається, я відволікла тебе від чогось важливого.

Максим різко відступив.
— Це тебе не стосується.

Але її усмішка тільки стала ширшою.
— Ох, Максиме, все ще такий впертий. Знаєш, дивно бачити тебе поряд із молодою асистенткою. Не схоже на тебе.

Його очі блиснули холодом.
— Слухай уважно, Олено. Якщо ти приїхала сюди, щоб зіпсувати мені життя, краще одразу розвернися й їдь назад.

Вона засміялася — тихо, але так, що у нього всередині закипіла злість.
— Ти ж знаєш мене, я ніколи не здаюся.

Максим залишив її посеред натовпу й пішов у протилежний бік, відчуваючи, що втрачати контроль небезпечно.

А тим часом Анна, сидячи вдома з чашкою гарячого чаю, думала лише про одне: Хто ця жінка і чому вона так легко змусила його відпустити мене?

Її серце боліло, але ще більше — воно тремтіло від ревнощів, яких вона не хотіла визнавати.