Розділ 4

Увечері офіс «Orlen Group» перетворився на казку. У холі сяяла величезна ялинка, столи ломилися від частувань, у повітрі звучала святкова музика. Співробітники, звиклі до строгих костюмів і серйозних облич, сьогодні виглядали розкутими, сміялися, фотографувалися біля ялинки.

Анна стояла біля столу з напоями, поправляючи свою червону сукню. Вона хвилювалася: це був її перший тиждень у компанії, і вона не хотіла виглядати зайвою.

— Вдалий вибір кольору, — пролунав знайомий голос позаду.

Вона обернулася й зустріла погляд Максима. Він був у темному костюмі без краватки — для нього це вже виглядало майже неформально. Його очі ковзнули по її сукні, і Анна раптом відчула, як щоки палають.

— Дякую, — відповіла вона. — Хотіла, щоб було… трішки по-святковому.

— Вам вдалося, — тихо мовив він, і на мить його голос став м’якшим.

Анна вже зібралася відійти, але у залі заграла повільна мелодія. Хтось підштовхнув їх до імпровізованого танцмайданчика. Колеги сміялися, підбадьорювали, і перш ніж Анна встигла відмовитися, Максим простягнув їй руку.

— Один танець, пані Коваль, — серйозно сказав він.

Вона нерішуче поклала руку в його долоню. Їхні пальці зімкнулися, і світ навколо наче розчинився. Вона відчувала тепло його руки, його погляд — вже не холодний, а уважний, пильний, майже ніжний.

— Ви дивуєте мене, — прошепотів він, нахиляючись ближче.

— Чим саме? — її голос затремтів.

— Тим, як легко ви вписалися у все це… і тим, як я починаю помічати речі, яких раніше не бачив.

Анна затамувала подих. І саме в цю мить хтось із колег весело повісив над ними гілочку омели. Зал вибухнув сміхом і вигуками:
— Поцілунок під омелою!

Максим і Анна зустрілися поглядами. Її серце билося так голосно, що вона боялася — він почує. Він нахилився ближче… але зупинився, лише торкнувшись чолом до її скроні.

— Ще не час, — прошепотів він і повільно відступив.

Світло гірлянд відбивалося в його очах, і Анна зрозуміла: цього Різдва він стане для неї найбільшою загадкою.