Розділ 3

Наступного ранку Анна стояла біля високих скляних дверей офісу, міцніше стискаючи в руках чашку з кавою. Вона прийшла раніше — хвилювання не дозволило довго спати. У голові крутилися слова: «Тримайся впевнено, не підведи себе».

Офіс потроху наповнювався співробітниками. Хтось вітався, хтось поспішав із телефонами біля вуха. Атмосфера була діловою, але відчувалося різдвяне передчуття: у кутку вже стояли коробки з прикрасами, на ресепшені світилася невелика гірлянда.

— Пані Коваль, — пролунав за спиною глибокий голос.

Анна різко обернулася й майже пролила каву. Перед нею стояв Максим у темному костюмі, бездоганний, серйозний, як і вчора. Його погляд ковзнув по її чашці.

— Ви тут на роботу чи на кавову дегустацію? — сухо кинув він.

Анна зніяковіла, але швидко зібралася.
— Робота йде краще, коли починається з кави, пане Орленко, — відповіла вона з легкою усмішкою.

На мить йому здалося, що ця усмішка зігріла навіть холодний офіс. Але він лише коротко кивнув і пішов уперед:
— За мною. Покажу вам відділ.

Анна поспішила слідом. Вона відчувала на собі його строгість, але водночас її не полишало дивне відчуття — ніби за цією суворістю ховається щось інше.

Вони пройшли коридорами, де колеги зацікавлено зиркали на новеньку. Максим представив її команді, коротко й без зайвих емоцій, проте Анна помітила, як він іноді краєм ока спостерігав за її реакціями.

Коли вони повернулися до його кабінету, він зупинився біля дверей.
— Робота тут складна, — сказав він. — Але якщо ви справді така, як заявили на співбесіді, — впораєтесь.

Анна глибоко вдихнула.
— Я вас не підведу.

Вперше за день на його обличчі з’явилася майже непомітна усмішка.
— Побачимо.

І в цю мить за вікном тихо закружляв сніг, неначе саме небо вирішило додати магії в їхню розмову.