Сніг повільно падав на вулиці Києва, вкриваючи місто білою ковдрою. Вітрини сяяли гірляндами, у повітрі витав запах кориці й гарячого шоколаду. Анна, затиснувши в руках теку з резюме, нервово вдихнула — попереду чекала співбесіда, від якої залежало її майбутнє.
Вона піднялася сходами до офісної будівлі, де височів логотип компанії «Orlen Group». У холі було тихо, лише м’яка музика нагадувала про свята. Їй видалося дивним, що навіть у такій холодній атмосфері відчувалася магія Різдва.
— Пані Коваль? — привітно звернулася секретарка. — Проходьте, пан Орленко вас чекає.
Анна відчула, як серце шалено закалатало. Вона увійшла в кабінет — просторий, зі скляними стінами, панорамним видом на засніжене місто й величезною ялинкою в кутку. За масивним столом сидів він.
Максим Орленко підвів очі від документів. Його погляд був гострим, мов криця, та водночас спокійним і впевненим. Він виглядав так, наче тримав під контролем увесь світ.
— Сідайте, пані Коваль, — його голос пролунав низько й твердо. — Розкажіть, чому ви хочете працювати саме тут.
Анна відчула, як пересохло в горлі. Вона розуміла: перед нею не просто співбесіда, а початок чогось більшого. Чогось, що змінить її життя назавжди.