БЕЗОДНЯ

Світ зник під ногами.

Еліана полетіла вниз.

Холодне повітря різало легені.

Навколо була тільки темрява.

І чорний жар, що підіймався з безодні.

— ЕЛІАНА!

Крик Каелрена луною розірвав храм.

Вона інстинктивно потягнулася вгору.

Але пальці схопили лише порожнечу.

Падіння ставало швидшим.

Унизу щось рухалося.

Величезне.

Живе.

Чорне полум’я навколо Еліани різко спалахнуло.

І за секунду темні крила за її спиною розкрилися ширше.

Падіння сповільнилося.

Еліана важко вдихнула.

Вона не летіла.

Полум’я тримало її.

І це лякало ще більше.

Над нею храм продовжував руйнуватися.

Було чути:
- рев Райзара;
- гуркіт каменю;
- крики;
- і голос Першого Дракона.

— ПОВЕРНИСЯ ДО МЕНЕ.

Темрява внизу почала рухатися.

Повільно.

Наче сама безодня прокидалася.

Еліана різко приземлилася на чорний камінь.

Удар вибив повітря з легень.

Навколо панувала темрява.

Тільки золоті тріщини світилися в стінах.

Вона важко піднялася.

І одразу зрозуміла:
вона глибоко під храмом.

Набагато глибше, ніж мала бути.

Тиша тут була іншою.

Живою.

Наче хтось дихав поруч.

Еліана повільно обернулася.

І завмерла.

Перед нею стояли величезні статуї драконів.

Старі.

Зруйновані.

А в центрі залу…

було озеро.

Чорне.

Абсолютно нерухоме.

Наче дзеркало.

По спині пробіг холод.

Вона повільно підійшла ближче.

І побачила у воді не себе.

Першу Королеву.

Еліана різко відступила.

Але відображення не зникло.

Жінка у воді дивилася прямо на неї.

— Тепер ти розумієш, чому я боялася.

Її голос лунав тихо.

Майже сумно.

Еліана важко дихала.

— Це не справжнє.

— Ні.
— Але це правда.

Поверхня чорної води здригнулася.

І раптом Еліана побачила спогад.

Лайра.

Молода.

Налякана.

Вона стояла біля цього самого озера.

А поруч із нею був Райзар.

Без тріщин.

Без темряви.

Він щось говорив їй.

Тихо.

Обережно.

Так само, як зараз говорить Еліані.

У грудях боляче стиснулося.

— Ні…

Лайра плакала.

Чорне полум’я повільно підіймалося по її руках.

А Райзар тримав її.

Не відпускав.

Навіть коли вона кричала від болю.

Еліана різко відвернулася.

— Досить.

Але вода знову здригнулася.

І тепер вона побачила інше.

Лайра.

Уже в чорній короні.

Її очі майже повністю поглинула темрява.

Навколо горіло місто.

Люди кричали.

А Райзар стояв перед нею.

І в його очах був жах.

— Убий мене.

Світ завмер.

Еліана перестала дихати.

Лайра плакала.

Полум’я вирувало навколо неї живим штормом.

— Будь ласка…
— Поки я ще пам’ятаю себе…

У грудях стало фізично боляче.

Райзар не рухався.

Наче не міг.

А Лайра усміхнулася крізь сльози.

— Ти занадто сильно нас любиш.
— Саме тому завжди програєш.

Вода різко потемніла.

Спогад зник.

Еліана схопилася за груди.

Тепер вона розуміла.

Чому Райзар боявся.

Чому приховував правду.

Чому дивився на неї так…

ніби вже втрачав.

Десь угорі пролунав гуркіт.

Храм продовжував руйнуватися.

А потім у темряві позаду неї щось ворухнулося.

Еліана різко обернулася.

І побачила Першу Королеву.

Цього разу —
справжню.

Вона стояла між старими статуями.

Чорні крила повільно рухалися за спиною.

А в очах більше не було насмішки.

Тільки втома.

— Тепер ти бачиш, що робить полум’я.

Еліана мовчала.

Першу Королеву повільно підійшла ближче.

— Райзар ніколи не зміг убити жодну з нас.
— Навіть коли ми просили.

У грудях стало крижано холодно.

— Чому ти показуєш мені це?

Жінка сумно усміхнулася.

— Бо цикл повторюється.

Тиша.

Чорне озеро здригнулося.

Десь у його глибині ворухнулася темрява.

Перша Королева подивилася на воду.

І вперше в її голосі прозвучав страх.

— Але цього разу…
— він прокинувся повністю.

Еліана напружилася.

— Перший Дракон?

Жінка повільно похитала головою.

І від цього стало ще страшніше.

— Ні.
— Те, що живе всередині нього.

Тиша стала мертвою.

А потім чорне озеро раптом здригнулося.

І з його глибини повільно почала підніматися рука.

Чорне озеро здригнулося.

Із його глибини повільно почала підніматися рука.

Бліда.

Неприродно тонка.

Пальці були вкриті чорними тріщинами.

Наче сама темрява проростала крізь шкіру.

Еліана різко відступила назад.

Полум’я на руках миттєво спалахнуло.

Перша Королева не рухалася.

Лише дивилася на озеро з важким страхом в очах.

— Ні…

Вода здригнулася сильніше.

І друга рука вирвалася з темряви.

Потім—

обличчя.

Жінка.

Молода.

З темним волоссям.

Її очі були повністю чорними.

Але найстрашніше…

Еліана впізнала її.

Лайра.

Світ навколо ніби завмер.

— Ні…

Голос зірвався сам.

Лайра повільно підняла голову.

Чорна вода стікала по її шкірі.

Наче саме озеро тримало її всі ці роки.

Перша Королева заплющила очі.

— Він не відпустив її.

У грудях стало крижано холодно.

Лайра повільно подивилася на Еліану.

І раптом—

усміхнулася.

Тихо.

Сумно.

— Ще одна…

Еліана перестала дихати.

Це була не ілюзія.

Не спогад.

Вона справді стояла тут.

Але щось було неправильним.

Наче частина Лайри давно померла.

Темрява ворушилася під її шкірою.

Озеро навколо неї почало кипіти чорним жаром.

— Тікай, — тихо сказала Перша Королева.

Еліана різко повернула голову.