ТЕ, ЩО ВОНИ ПРИХОВУВАЛИ

Темрява вибухнула навколо Еліани.

Вона різко вдихнула.

І світ повернувся.

Храм.

Тріщини в камені.

Чорне полум’я.

Райзар.

Вона важко впала на коліна.

Наче її вирвали звідкись силою.

Голова розколювалася від голосів.

Шепіт усе ще лунав десь у свідомості.

Тихий.

Нав’язливий.

— Маленьке полум’я…

— ЕЛІАНО!

Райзар миттєво опинився поруч.

Його гарячий подих обпалив шкіру.

Вона різко відсахнулася.

І це боляче вдарило по ньому сильніше за будь-який удар.

Тиша між ними стала важкою.

Еліана повільно піднялася на ноги.

Чорне полум’я навколо рук нарешті почало слабшати.

Але темрява всередині нікуди не зникла.

Вона все ще відчувала його.

Першого Дракона.

Його голос.

Його голод.

Райзар уважно стежив за нею.

Наче боявся навіть кліпнути.

— Еліано…

— Скільки їх було?

Його зіниці звузилися.

— Що?

Вона підняла на нього очі.

І цього разу в них був не страх.

Біль.

— Скільки королев померло поруч із тобою?

Тиша.

Десь далеко храм усе ще здригався.

Чути було глухий рев із безодні.

Але зараз між ними це здавалося важливішим за все інше.

Райзар повільно відвів погляд.

І цього вистачило.

У грудях стало порожньо.

— Ти не сказав мені правду.

— Я намагався—

— ЗАХИСТИТИ МЕНЕ?

Еліана гірко засміялася.

Чорне полум’я різко здригнулося навколо її рук.

Колони поруч вкрилися тріщинами.

Райзар миттєво напружився.

— Заспокойся.

— Не наказуй мені!

Полум’я спалахнуло сильніше.

І вона одразу відчула:
темрява реагує на її емоції.

На страх.

На біль.

На злість.

Усе стало гірше.

Райзар повільно зробив крок ближче.

Обережно.

Наче до пораненої істоти.

— Еліано…

— Вона сказала правду, так?

Тиша.

Він не міг відповісти.

Бо це була правда.

Еліана відчула, як щось ламається всередині.

— Я для тебе просто наступна?

— НІ.

Цього разу Райзар відповів одразу.

Занадто різко.

Його голос затрусив увесь храм.

— Ти не розумієш—

— Тоді поясни мені!

Полум’я між ними вибухнуло темною хвилею.

Старі руни на стінах спалахнули.

Райзар завмер.

А потім уперше за весь час опустив голову.

Наче втомився боротися.

— Я бачив, як вони помирали.

Тиша.

Його голос став тихішим.

Майже хрипким.

— Кожна з них думала, що сильніша за полум’я.
— І кожна зрештою втрачала себе.

Еліана не могла дихати.

— І ти просто чекав, поки це станеться зі мною теж?..

Райзар різко підняв голову.

У його очах спалахнув жар.

— Я намагався цього не допустити!

— БРЕХНЯ.

Це слово прозвучало тихо.

Але вдарило сильніше за крик.

Темрява в храмі здригнулася.

Десь у глибині безодні Перший Дракон тихо засміявся.

Наче насолоджувався цим.

Еліана повільно відступила назад.

— Тепер я розумію, чому ти був поруч.

У грудях Райзара щось боляче стиснулося.

— Еліано—

— Бо ти боявся побачити ще одну смерть.

Тиша.

І цього разу він не заперечив.

Чорне полум’я навколо її рук стало нестабільним.

Воно тягнулося в різні боки, мов живе.

Райзар одразу це помітив.

— Ти втрачаєш контроль.

— Можливо, це моя доля.

— НЕ ГОВОРИ ТАК.

Його голос зірвався вперше.

І саме це змусило Еліану завмерти.

Райзар важко дихав.

Наче ці слова справді його налякали.

— Я вже бачив, як полум’я забирає тих, кого…

Він різко замовк.

Запізно.

Еліана повільно підняла очі.

Тиша між ними стала нестерпною.

— Тих, кого що?..

Райзар мовчав.

А десь у темряві Першу Королеву тихо усміхнулася.

Наче чекала саме цього моменту.

— Нарешті.

Райзар різко загарчав.

— ЗАМОВКНИ.

Але було пізно.

Еліана вже побачила це.

Страх у його очах.

Не страх перед полум’ям.

Перед втратою її.

І саме це було найнебезпечніше.

Бо в ту ж секунду темрява всередині неї стала тихішою.

Наче полум’я теж це відчуло.

Раптом—

гуркіт.

Весь храм різко здригнувся.

Зі стелі посипалося каміння.

Райзар миттєво повернув голову до безодні.

Його зіниці звузилися.

— Ні…

Еліана напружилася.

— Що сталося?

Відповідь прийшла сама.

Глибоко під храмом щось заревіло.

Настільки голосно, що здригнулася сама гора.

А потім старі двері храму раптом затріщали.

Наче хтось намагався прорватися всередину.

Старі двері храму затріщали ще сильніше.

Глухий удар прокотився по всьому залу.

Пил посипався зі стелі.

Еліана різко обернулася.

— Що це?..

Райзар напружився.

Його пазурі врізалися в чорний камінь.

А потім—

ще один удар.

Цього разу сильніше.

І знайомий голос пролунав крізь товщу каменю:

— ЕЛІАНО!

Каелрен.

У грудях щось різко стиснулося.

Райзар тихо загарчав.

— Вони не повинні бути тут.

Ще один удар.

Золоті руни на дверях спалахнули.

А потім почувся другий голос.

— Якщо ми зараз здохнемо під древнім проклятим храмом, я буду дуже злий!

Лоріан.

Навіть зараз.

Еліана ледь видихнула.

Вони живі.

Раптом Першу Королеву тихо засміялася.

— Люди…

Її голос був сповнений дивної зневаги.

— Вони завжди приходять занадто пізно.

Райзар різко повернув голову до неї.

— Не смій їх чіпати.

— Ти все ще прив’язуєшся до смертних.

Темрява навколо Першої Королеви ворухнулася сильніше.

А внизу, у безодні, Перший Дракон повільно відкрив пащу.

Чорний жар вирвався між іклами.

Храм здригнувся.

Еліана відчула:
як полум’я всередині неї відповідає.

Наче кличе його назад.