ПЕРША

Тиша в храмі стала мертвою.

Навіть повітря ніби перестало рухатися.

Еліана не могла відірвати погляду від жінки перед собою.

Те саме обличчя.

Ті самі риси.

Наче вона дивилася у власне відображення.

Тільки спотворене темрявою.

Чорне полум’я повільно стікало з пальців незнайомки на камінь.

І там, де воно торкалося підлоги, старі символи починали тліти.

— Я була першою.

Її голос луною пройшов крізь храм.

Райзар різко став перед Еліаною.

Його крила напружилися.

— Не слухай її.

Жінка тихо усміхнулася.

— Ти все ще думаєш, що можеш змінити долю?

Чорні очі повільно піднялися на Райзара.

— Після всього, що сталося з Лайрою?

У храмі стало холодніше.

Еліана відчула, як щось стискається в грудях.

— Ти знала Лайру?..

Жінка перевела погляд на неї.

І в її усмішці раптом промайнув сум.

— Я знала кожну з вас.

По шкірі пробіг холод.

— Кожну?..

Райзар загарчав.

Низько.

Попереджувально.

— Досить.

— Ні, Райзар, — тихо відповіла жінка. — Вона має знати правду.

Чорне полум’я навколо неї повільно здійнялося вище.

Наче реагувало на її емоції.

— Ти не перша носійка вогню, Еліано.
— І не остання.

У голові зашуміло.

Еліана повільно відступила на крок.

— Ні…

— Люди називали нас королевами.
— Чудовиськами.
— Богинями.
— Але правда завжди була одна.

Жінка зробила ще крок уперед.

Тіні за її спиною ворухнулися, мов живі крила.

— Полум’я ніколи нам не належало.

Храм здригнувся.

Десь глибоко під землею знову пролунав удар.

Бум.

Наче щось величезне билося під каменем.

Еліана різко схопилася за груди.

Чорне полум’я під шкірою спалахнуло болем.

Жінка усміхнулася.

— Воно прокидається швидше, ніж я думала.

— ХТО ТИ ТАКА?! — не витримала Еліана.

Тиша.

А потім незнайомка повільно схилила голову.

— Моє ім’я давно стерли зі світу.

Її голос став тихішим.

Старішим.

— Але колись мене називали Першою Королевою.

У храмі стало тихо.

Навіть монстр-дракон біля трону здригнувся.

Еліана відчула, як серце пропустило удар.

Перша.

Перша носійка полум’я.

Перша королева драконів.

— Це неможливо…

— Люди люблять казати це перед тим, як правда ламає їхній світ.

Райзар різко зробив крок уперед.

Його жар став сильнішим.

— Ти не повинна бути живою.

Жінка тихо засміялася.

І від цього сміху по шкірі пішов холод.

— Я й не жива.

Темрява за її спиною здригнулася.

Наче сама гора дихала разом із нею.

Еліана не могла відвести погляду.

Щось у цій жінці лякало.

Але водночас…

здавалося знайомим.

Наче частина її самої стояла зараз у темряві.

— Чому я схожа на тебе?..

Погляд Першої Королеви став дивно м’яким.

Майже сумним.

— Тому що полум’я завжди обирає схожі душі.

Райзар різко загарчав.

— НЕ СМІЙ.

Жінка навіть не подивилася на нього.

Вона дивилася тільки на Еліану.

— Ти вже відчуваєш його, так?
— Його голод.
— Його шепіт.
— Його страх.

Еліана задихнулася.

Тому що це була правда.

Вона відчувала темряву всередині.

Щодня.

З кожним разом сильніше.

Пальці мимоволі стиснулися.

Чорне полум’я спалахнуло між ними.

Погляд Першої Королеви став уважнішим.

— Воно вже росте.

— Замовкни, — різко сказала Еліана.

Жінка усміхнулася.

— Ти боїшся стати мною.

Тиша.

І саме ця тиша стала відповіддю.

Райзар різко опустив голову до Еліани.

— Не слухай її.
— Вона хоче зламати тебе.

— Я хочу врятувати її.

Погляд Першої Королеви вперше став жорстким.

Темрява навколо неї почала рухатися швидше.

— Бо ти не зміг врятувати інших.

Удар.

Ці слова вдарили по Райзару сильніше за будь-яке полум’я.

Еліана різко підняла очі на дракона.

І вперше побачила в його погляді провину.

Справжню.

Глибоку.

Жінка повільно підійшла ближче.

— Скажи їй, Райзар.
— Розкажи, скільки королев померло поруч із тобою.

Чорний жар між лусками дракона різко здригнувся.

— ДОСИТЬ.

Його рев затрусив храм.

Колони тріснули.

Але Першу Королеву це навіть не зупинило.

Вона дивилася на Еліану.

Спокійно.

— Лайра була не першою.
— І ти теж не станеш останньою.

У грудях стало крижано холодно.

Еліана повільно перевела погляд на Райзара.

— Про що вона говорить?..

Тиша.

Надто довга.

І в цю секунду Еліана зрозуміла найстрашніше.

Райзар не може відповісти.

Тому що це правда.
Тиша в храмі стала нестерпною.

Еліана дивилася на Райзара.

І чим довше він мовчав —
тим сильніше хололо всередині.

Погляд дракона повільно опустився вниз.

Вперше.

Вперше за весь час він не міг дивитися їй в очі.

У грудях щось боляче стиснулося.

— Райзар…

Її голос прозвучав тихо.

Майже зламано.

— Це правда?

Чорний жар між його лусками тьмяно мерехтів.

Потім він повільно заплющив очі.

І цього вистачило.

Еліана різко відступила назад.

Наче земля пішла з-під ніг.

— Скільки?..

Тиша.

Погляд Першої Королеви став сумним.

— Більше, ніж він пам’ятає.

— ЗАМОВКНИ.

Райзар загарчав так низько, що затремтів сам храм.

Але жінка не зупинилася.

— Кожна носійка полум’я закінчувала однаково.
— Спочатку страх.
— Потім сила.
— А потім…

Вона повільно подивилася на чорне полум’я на руках Еліани.

— Голод.

Еліана різко стиснула пальці.

Полум’я навколо рук здригнулося.

— Ні.

— Ти вже його відчуваєш.

Першу Королеву неможливо було перебити.

Її голос проникав під шкіру.

У самі думки.