Полум’я королеви

«Спали їх, моя королево».

Слова дракона ще луною віддавалися в голові Еліани,
коли сходами вже гриміли важкі кроки.

Мисливці піднімалися.

Швидко.

Кайрен миттєво став перед нею.

— Навіть не думай.

Полум’я під її шкірою палало сильніше з кожною секундою.

Вона відчувала дракона.

Його біль.

Його кров.

І лють.

Особливо лють.

Десь унизу пролунав новий удар.

Дракон заревів так,
що старі стіни фортеці затріщали.

Селіт різко закрила таємний прохід.

Камінь зі скрипом став на місце.

— Це їх затримає лише ненадовго!

Лоріан уже тримав кинджали напоготові.

Його очі стали холодними.

Небезпечними.

— Тоді нам краще придумати щось геніальне.

Кайрен навіть не подивився на нього.

Він дивився тільки на Еліану.

І в його погляді був страх.

Справжній.

Бо він бачив чорне полум’я навколо її рук.

Бачив,
як швидко воно росте.

— Еліано.

Її серце боляче стислося.

Він сказав це так,
ніби вже втрачав її.

Внизу пролунав крик.

Потім —
звук металу, що розриває плоть.

Через зв’язок дракон відчув це.

І Еліана теж.

Біль пройшов крізь усе тіло.

Вона задихнулася.

Кайрен миттєво підхопив її.

— Подивись на мене.

Але в голові вже лунав інший голос.

«Вони знову хочуть убити нас».

Королева.

Її лють прокидалася разом із полум’ям.

«Скільки ще ти будеш тікати?»

Еліана тремтіла.

— Я не хочу…

«Тоді вони заберуть усе».

Дракон унизу заревів ще раз.

І цього разу в його крику було щось жахливе.

Відчай.

Лоріан різко повернувся до Кайрена.

— Якщо ми зараз нічого не зробимо —
його вб’ють.

— Я знаю.

— Тоді дай їй використати силу.

Кайрен миттєво подивився на нього.

— Ти бачив, що стається, коли вона втрачає контроль.

— А ти бачив, що станеться, якщо ми нічого не зробимо?!

Напруга між ними вибухнула майже фізично.

Еліана важко дихала.

Її магія вже виходила з-під контролю.

На стінах навколо почав плавитися іній.

Селіт тихо прошепотіла:

— Вона не витримає так довго…

І тоді внизу пролунав голос.

Спокійний.

Холодний.

— Спадкоємице.

Усередині все похололо.

Кайрен завмер.

Його пальці на мечі стиснулися сильніше.

— Валкер…

Кроки.

Повільні.

Важкі.

Він піднімався сходами без поспіху.

Наче вже знав,
що переміг.

Полум’я навколо Еліани здригнулося.

І раптом королева всередині прошепотіла:

«Убий його».

Кайрен різко схопив її за обличчя.

Змушуючи дивитися тільки на нього.

— Слухай мене.

Її золоті очі тремтіли.

— Еліано.
Ти не вона.

Серце боляче вдарилося об ребра.

Його голос прорізав темряву в голові.

І на секунду все стало тихішим.

А потім на сходах з’явився чоловік.

Високий.

У чорному плащі Ордену.

Срібні символи вкривали шкіряні обладунки.

На поясі висів довгий клинок,
виготовлений із драконячої кістки.

А очі…

Крижані.

Абсолютно порожні.

Еліана одразу зрозуміла:
це людина, яка вбивала без жалю все життя.

Валкер зупинився посеред сходів.

І спокійно подивився на Кайрена.

— Ти розчарував мене.

Тиша стала задушливою.

Кайрен повільно встав перед Еліаною.

— Не підходь ближче.

Валкер ледь схилив голову.

— Або що?
Ти нарешті піднімеш меч проти Ордену?

Лоріан тихо пробурмотів:

— О, у них явно дуже здорові сімейні стосунки.

Валкер навіть не подивився на нього.

Його погляд був прикований до Кайрена.

— Я виховав тебе краще.

Кайрен холодно відповів:

— Ти виростив із дітей зброю.

— І це врятувало світ.

— Ні.
Це зробило вас чудовиськами.

Тиша.

І вперше в очах Валкера промайнуло щось схоже на емоцію.

Розчарування.

— Вона вже отруїла тебе.

Полум’я навколо рук Еліани спалахнуло сильніше.

Кайрен одразу зробив крок назад до неї.

І Валкер це помітив.

Усе помітив.

Те,
як Кайрен стоїть між нею й небезпекою.

Те,
як дивиться на неї.

Те,
як його голос змінюється поруч із нею.

Валкер повільно усміхнувся.

Холодно.

— Ось у чому проблема.

У грудях Еліани похололо.

— Ти закохався.

Кайрен мовчав.

І це було гірше за будь-яке зізнання.

Лоріан відвів погляд.

Наче ці слова вдарили і по ньому теж.

Валкер спокійно продовжив:

— Саме так почалася перша катастрофа.

Полум’я навколо Еліани стало чорнішим.

Королева всередині прокинулася сильніше.

«Він бреше».

Але тепер Еліана вже не знала,
кому вірити.

Валкер повільно витягнув клинок.

Драконяча кістка засвітилася блідим світлом.

Дракон унизу заревів так,
ніби сам звук цього меча приносив біль.

— Відійди від неї, Кайрен.

— Ні.

— Вона знищить тебе.

Кайрен навіть не вагався.

— Тоді я сам оберу цю долю.

Серце Еліани завмерло.

Лоріан різко заплющив очі.

Наче ці слова остаточно щось зламали всередині нього.

Валкер дивився на Кайрена майже із жалем.

— Ти став слабким.

І в ту ж секунду він атакував.

Усе сталося надто швидко.

Срібний клинок блиснув у темряві.

Кайрен ледве встиг заблокувати удар.

Вибух сили пройшов коридором.

Стіни затріщали.

Лоріан кинувся вперед одночасно.

Кинджали блиснули біля шиї Валкера.

Але чоловік ухилився так легко,
ніби бачив усі рухи наперед.

Удар.

Лоріан відлетів у стіну.

Еліана скрикнула.

Кайрен знову кинувся на Валкера.

Мечі зіштовхнулися.

Синє полум’я проти срібного світла.

І тоді Еліана зрозуміла страшне:

Кайрен програє.

Валкер був сильнішим.

Набагато.