Фортеця снігу і попелу

Дракон дивився на Кайрена так, ніби був готовий спалити його просто зараз.

Золоті очі звузилися.

Чорний дим виривався з пащі разом із важким гарячим диханням.

Кайрен не рухався.

Меч усе ще був у його руці.

— Відійди від неї, — тихо сказав він.

Лоріан мало не засміявся.

— Ти зараз серйозно сперечаєшся з драконом?

Дракон загарчав сильніше.

Полиці затремтіли.

Книги почали сипатися на підлогу.

Селіт швидко прошепотіла:

— Він реагує на емоції.

— Чудово, — видихнув Лоріан. — Значить, у нас буквально ревнивий древній ящір.

Еліана повільно піднялася.

Її серце боляче стискалося від того, що вона відчувала через зв’язок.

Дракон не хотів їй нашкодити.

Він боявся.

Самотності.

Втрати.

І Кайрен чомусь здавався йому загрозою.

Вона зробила крок уперед.

— Все добре.

Кайрен миттєво повернувся до неї.

— Не підходь ближче.

Але дракон уже опустив голову.

Нижче.

Повільно.

Майже обережно.

Еліана простягнула руку.

І Кайрен різко схопив її за зап’ястя.

— Еліано.

У його голосі був страх.

Справжній.

Вона подивилася на нього.

І на секунду побачила щось дуже небезпечне.

Він не боявся дракона.

Він боявся втратити її йому.

Це вдарило дивним теплом десь під ребрами.

— Він не зробить мені боляче.

— Ти не можеш цього знати.

— Можу.

Тиша.

Лоріан спостерігав за ними дуже уважно.

Майже боляче уважно.

Еліана обережно звільнила руку.

І торкнулася драконячої морди.

Гаряча луска здригнулася під її пальцями.

Величезні золоті очі повільно заплющилися.

У бібліотеці стало тихо.

Навіть Кайрен завмер.

«Моя королева».

Голос дракона пролунав у її голові.

Ніжніше, ніж раніше.

Еліана заплющила очі.

— Я не вона.

«Ні».

Вона відчула дивний смуток.

Давній.

Глибокий.

«Але твоя душа пам’ятає її».

По спині пробіг холод.

Кайрен напружено дивився на неї.

— Що він говорить?

Еліана не одразу відповіла.

— Він… пам’ятає королеву.

Лоріан тихо пробурмотів:

— Це вже стає моторошно романтичним.

Дракон повільно відкрив очі.

І цього разу подивився на Лоріана.

Довго.

Уважно.

«Кров королів».

Лоріан насупився.

— Мені вже не подобається цей тон.

«Ти схожий на нього».

Тиша.

Еліана відчула, як повітря стало важчим.

— На кого? — тихо спитала вона.

Але дракон не відповів.

Він різко здригнувся.

І біль ударив через зв’язок так сильно, що Еліана мало не впала.

Кайрен миттєво підхопив її.

— Що сталося?!

Вона важко задихалася.

— Ланцюги…

Срібло досі врізалося в тіло дракона.

І тепер вона відчувала кожну рану.

Наче вони були на її власній шкірі.

Селіт різко підійшла ближче.

— Його потрібно звільнити.

Кайрен одразу обернувся.

— Ні.

— Він помре.

— Якщо зняти печаті — він стане ще небезпечнішим.

Дракон загарчав.

Низько.

Загрозливо.

Але Еліана відчула:
не через слова Кайрена.

Через страх.

Дракон теж боявся себе.

І це чомусь зламало щось усередині неї.

Вона повільно підійшла ближче.

— Як зняти ланцюги?

Кайрен різко повернувся до неї.

— Ні.

— Він страждає.

— Це не твоя проблема.

— Він пов’язаний зі мною!

Тиша.

Слова зависли в повітрі.

І всі зрозуміли:
це правда.

Кайрен важко видихнув.

— Саме тому я не хочу, щоб ти робила це.

Еліана подивилася на нього.

— Ти мені не довіряєш?

Його відповідь прийшла занадто швидко.

— Довіряю.

І потім тихіше:

— Але я не довіряю тому, що ця магія робить із тобою.

Це боляче вдарило.

Бо частина її теж не довіряла собі.

Лоріан раптом став поруч із нею.

— Я допоможу.

Кайрен різко глянув на нього.

— Ти збожеволів?

— Можливо. Але він правий в одному — срібло його вбиває.

Дракон подивився на Лоріана уважніше.

І вперше не загарчав.

Селіт повільно сказала:

— Старі печаті реагують на кров.

Еліана насупилася.

— Що це означає?

Фея вагалася.

— Щоб зламати їх… потрібна кров спадкоємиці.

Тиша.

Кайрен одразу сказав:

— Ні.

Еліана вже втомилася від цього слова.

— Це моє рішення.

— І я не дозволю тобі—

— Ти не можеш вирішувати за мене!

Полум’я спалахнуло навколо її рук.

Усі завмерли.

Навіть дракон.

Еліана важко дихала.

І раптом зрозуміла:
її магія реагує на емоції сильніше, ніж раніше.

Кайрен повільно опустив погляд на чорне полум’я.

Біль майнув у його очах.

Не страх.

Біль.

Наче кожен новий прояв сили нагадував йому:
вона змінюється.

Еліана одразу пошкодувала про крик.

— Кайрен…

Він тихо перебив:

— Я просто не хочу втратити тебе.

Тиша стала нестерпною.

Лоріан різко відвернувся.

Стиснув щелепу.

І це було майже гірше за самі слова.

Бо тепер вони пролунали вголос.

Кайрен сказав це.

Нарешті.

Еліана дивилася на нього й відчувала, як серце буквально розривається.

Вона хотіла щось відповісти.

Щось важливе.

Але дракон раптом різко заревів.

Стіни бібліотеки здригнулися.

Селіт зблідла.

— Орден.

Усі миттєво напружилися.

Десь далеко в коридорах почулися голоси.

Вони знайшли прохід.

Кайрен одразу вихопив меч.

— Нам потрібно йти.

Лоріан швидко схопив карту.

— Фортеця Рейвенхолл найближче укриття.

Селіт похитала головою.

— Дорога займе два дні.

— Якщо виживемо.

Еліана подивилася на дракона.

Він був занадто великий, щоб пройти вузькими тунелями.

І занадто поранений, щоб літати.

Вона відчула його страх.