Глава 1. Моя нова рутина.

Королівська Академія Магічної Сили вражала своєю величчю — вона була неймовірно величезною. Розташована на пагорбі, оточеному густими лісами та могутніми горами, вона здавалася неприступною фортецею знань і сили. Високі башти стрімко піднімалися до неба, а стіни, вкриті древніми рунами, випромінювали магічну енергію. Академія буквально висіла в повітрі, і потрапити до неї могли лише ті, хто мав спеціальні перепустки і чисті наміри, без злого умислу. Тож не кожен міг увійти сюди. Тепер у мене була перепустка як у студента Академії. Необхідно обов'язково дослідити цю академію, адже це одне з найбільших архітектурних творінь нашого королівства.

На перший погляд, академія нагадувала лабіринт, але нам видавали спеціальні магічні карти, до яких було прикріплен наш розклад, і ми могли спокійно пересуватися, не боячись загубитися в коридорах академії. Академія в буквальному сенсі була окремим світом, і ми могли покидати її лише на вихідних. Тут були всі види новітнього обладнання та технологій, які сприяли навчанню, і завдяки цьому випускники ставали першокласними спеціалістами. 

Тут було багато відділів: артефактів, бойових магів, магів-лікарів, некромантів і зіллєварів. Кожен факультет мав свої особливості й вимоги. На першому курсі всіх студентів навчали базових предметів, щоб дати нам можливість проявити свої здібності. Також нас розподілили по факультетах відповідно до наших здібностей. За своїми балами я потрапила на факультет бойових магів, як і Талія з Маркусом, а Лія хотіла бути провідником природи, адже у неї була магія природи. У нас також були курси, присвячені нашій стихії — у кого магія вогню, землі, води, льоду тощо. Загалом на першому курсі було багато учнів, але до кінця року повинна була залишитися тільки половина. Хтось завалить іспити, хтось піде на практику, а хтось почне працювати через брак грошей або балів.

***

Мої перші кілька тижнів в Академії пролетіли непомітно, поки ми знайомилися з усіма викладачами, дізнавалися, де проходятьлекції, наш розклад і порядок акадмії. Правила були суворі, і іспитів було чимало. За кожну помилку - якщо хтось блукав по гуртожитку після відбію, чи запізнювався на лекції, чи не виконував домашні завдання або застосовував магію поза бойовим рингом — знімали бали.

Мой ранок почився, як завжди, з тренувань на витривалість, хоча про яку витривалість могла йти мова, якщо ми сонні, голодні й холодні повинні були бігати 10 кіл на магічному полі, де в будь-який момент могло з'явитися перешкода у вигляді каменя, коріння дерева або невеликої ямки. І чому такі муки були лише для новачків? Я вже готова була віддати душу богам після п'ятого кола, і щоранку виникала спокуса все кинути й утекти додому в своє затишне ліжко.

— Гей, біжи швидше, сопляк, чоловіків ганьбиш! — хтось штовхнув мене в плече, обганяючи на повороті.
— Не слухай його, Ілед, — сказала Талія, яка бігла поруч зі мною разом із Лією, — не у всіх зріст, як у лосів, — жартома кинула вона, звертаючись до того, хто нас обігнав.
— Так, я і справді біжу на останньому диханні, — чесно зізналася я.
— Не хвилюйся, після пробіжки я тобі спину потру в гарячому душі, — сказав Маркус, трохи знижуючи темп.
— Навіть не мрій, — різко відповіла я.

Так сталося, що я жила в одній кімнаті з Маркусом та ще одним хлопцем з нашого курсу. Маркус постійно намагався митися разом зі мною і не розумів, чому я закриваю двері у ванну або виходжу звідти повністю одягненою, коли навколо тільки чоловіки. Тут він сильно помилявся.

Ми добігли останнє коло і дружно впали на мокру від ранкового інею траву. Пробіжка починалася о 6 ранку, коли трава і дерева ще вкриті інеєм.

— Пішли в душ, а то на сніданок запізнимося, — сказав Маркус.
Наші животи голосно загурчали від однієї згадки про сніданок, і ми швидко піднялися та побігли в гуртожиток. На сніданку ми зустрілися через півгодини. Наша компанія вже сформувалася, і на нас ніхто особливо не звертав уваги, бо ми були звичайними дітьми баронів. Після кількох тупих жартів інші студенти від нас відчепилися. Ми стали в чергу — на той момент народу було небагато, багато хто, особливо старшокурсники, пропускали сніданок. Я завжди набирала побільше їжі, щоб якщо зустріну братів під час обіду, могла пропустити його. Хоча вчора, коли я їх бачила, вони були настільки захоплені розмовою зі своїми друзями, що взагалі нікого не помічали, незважаючи на те, що на них було звернене все жіноче око нашої Академії.

Ми взяли свій сніданок і попрямували до нашого звичного місця в кутку, щоб нас ніхто не турбував. Я підняла чашку пряного молока і вдихнула його аромат — що може бути кращим після пробіжки? Потім відламала виделкою шматочок м’якого гарячого омлету і просто розтанула від його неймовірного смаку. Можливо, це все пробіжка, або в Академії дійсно готували найкращі маги-кухарі.

Після ситного сніданку ми швидко знайшли нашу аудиторію, де вже зібралися студенти першого курсу. Ця лекція була обов'язковою для всіх першокурсників, і ніхто не наважувався на неї запізнитися, не кажучи вже про пропустити. І іспит обіцяв бути складним. Професор Велер, він же ректор Академії, невисокий чоловік із сивим волоссям і проникливими очима, почав лекцію з основ магії. Він вважав своїм обов’язком читати лекції першокурсникам.