Вступ.

Аделі

Я стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті на горищі в Королівській Академії Магічної сили. У відображенні я бачила дівчину з довгим світлим волоссям з рудими локонами і червоними очима. Світле волосся дісталося від мами, рідкість у нашому королівстві, а червоні очі — від батька, як і в кожного мага вогню.
Ніч вже взяла верх, і артефакт, що дозволяв мені вдень виглядати, як хлопець, більше не діяв. Я важко зітхнула, згадуючи, як я тут опинилася.

Кілька місяців тому, напередодні вступу до Академії, я йшла жвавим ринком у своєму рідному місті. Мої батьки, як завжди, були зайняті своїми справами. Мама — відома зіллєварка, батько — маг-лікар. Вони виховували нас із братами в атмосфері любові й турботи, але водночас вимагали дисципліни та відповідальності. Хоча мені завжди все сходило з рук, на відміну від братів. Адже я ж принцеса.

З дитинства я мріяла стати бойовим магом, тоді як уся наша родина була віддана зіллєварінню. Моє життя було сплановане з народження — навчання в престижній академії зіллєварів, потім заручини з якимось зіллєваром, на якого вкажуть батьки, і, звісно ж, допомога в маминому магазині зіллєв.
Мої старші брати, Адем і Рафаель, дотримувалися сімейної традиції. Рафаель, 27-річний випускник Академії, вже працював у лабораторії, проводячи нескінченні експерименти. Адем, якому було 25, навчався на останньому курсі й також віддавав перевагу роботі в лабораторії.

Проходячи повз прилавки, я уважно розглядала товари, коли мій погляд зупинився на старовинному артефакті, вкритому рунами. Він виглядав незвичайно й притягально. Стара жінка, що сиділа за прилавком, помітила мій інтерес і посміхнулася.

— Це рідкісна річ, люба, — сказала вона, подаючи артефакт. — Кажуть, він може змінювати зовнішність людини, але діє тільки вдень.

Я насупилася, не вірячи своїм вухам. Я знала, що магія перетворень існує, але такі артефакти були надзвичайно рідкісними та дорогими.

— Скільки він коштує? — обережно запитала я.

Жінка назвала ціну, яка виявилася цілком прийнятною. Я не могла повірити своєму щастю. Швидко заплатила й узяла артефакт. Дорогою додому мої думки були зайняті лише тим, як я зможу використати цю річ для здійснення своєї мрії.

Повернувшись додому, я відразу ж зачинилася в своїй кімнаті й активувала артефакт. У дзеркалі я побачила, як мої риси обличчя почали змінюватися. Мої довгі світлі коси стали короткими й темними, а очі змінили колір на карі. Але артефакт міг змінити лише трохи зовнішність, як колір очей і довжину волосся, на жаль, не більше. Тепер потрібно було думати, як приховати інші частини тіла, що вказували на те, що я дівчина. Я знайшла широкий бандаж і стягнула груди. Дихати стало важко. Я вдягла форму старшого брата, яка виявилася трохи завеликою, що було дуже доречним, адже форма приховала лінію талії й стегон.

— Ідеально, — прошепотіла я, оглядаючи своє нове обличчя. — Тепер я зможу вступити до Академії.

Наступні кілька тижнів я поволі підбирала необхідні речі для Академії. Доводилося робити все обережно, щоб не привернути увагу батьків. Мої брати постійно зникали в лабораторії або проводили час у місті зі своїми друзями, здається, їх звали Лео та Драго. Це було дуже зручно, адже відсутність братів полегшувала доступ до їхніх кімнат, звідки я потроху брала те, що на них стало малим.

Усі дрібниці зібрані, можна вирушати.

І ось я стою перед величними воротами академії, намагаючись упіймати подих. Величезні, прикрашені старовинними символами, вони піднімалися вгору, здавалося, до самих хмар. Сотні студентів з усього королівства поспішали всередину, кожен з них у своєму світі, кожен з власними амбіціями та цілями. Їхній галасливий гомін змішувався зі звуками природи, що здавалося, відступала перед силою цієї магічної твердині.

Моє серце калатало, як ніколи раніше. Я відчувала себе маленькою краплиною в цьому океані людей, які здавалося, знали, що робити, куди йти. А я? Чи зможу я знайти своє місце тут, серед цих майбутніх магів? Зараз, коли я стояла перед воротами, мої руки трохи тремтіли. Невідомість викликала страх, але разом із ним з’являлася й жага довести, що я заслуговую бути тут, серед них.

Мої ноги були ніби прикуті до землі, але я примусила себе зробити крок вперед. Спини інших студентів здавалися мені ще більш значущими, вони йшли впевнено, немов давно прийняли свою долю. А я, прихована за артефактом, що змінював мою зовнішність, намагалася вдихнути якомога глибше й повірити в себе. Це було моє рішення, моя мрія – вступити до цієї академії, де кожен крок може визначити долю.

"Я зможу," – прошепотіла я собі, намагаючись заспокоїти своє серце, яке все ще билося так сильно, що здавалося, його чутно всім навколо. Велич цієї будівлі й сотні очей навколо могли налякати будь-кого, але я вирішила – не відступати.

Вступні іспити до Академії Сильних Магів складалися з двох частин: теоретичної та практичної. На теоретичній частині потрібно було продемонструвати знання магії та історії королівства. Тут в мене не було проблем, я так швидко все написала, що навіть не побачила скільки кандидатів на вступ, тільки вже на практичній частині побачила кількість. Я стояла на краю великого двору Академії, де збиралися всі кандидати і їх було дуже багато.  Атмосфера була напруженою, кожен намагався зберігати спокій, але я відчувала,  як тривога буквально висить у повітрі. Студенти шепотілися між собою, хтось нервово перечитував заклинання, інші мовчки чекали своєї черги. Я також чекав, намагаючись не видати своє хвилювання.

Поруч зі мною стояли три молоді маги, і, хоча я спершу не надав їм значної уваги, їхня розмова привернула мою увагу.

— Це так несправедливо, що нас змушують чекати так довго, — пробурмотіла дівчина з коротким чорним волоссям, трохи бліда, наче нещодавно хворіла. Її голос був тихий, але відчувалося, що вона звикла тримати все під контролем.

— Талія ти права, але нам не залишається нічого, окрім як чекати, — погодилася інша дівчина, з зеленими очима та легким відтінком хвилювання в голосі. Вона намагалася посміхнутися, але було видно, що її це теж непокоїло.