Розділ 34. Право нареченої

— Моя пані, як ви себе почуваєте? — Устин знайшов Рогнеду в підвалі. Княгиня стояла між гробами, задумливо розглядаючи тих, хто спить.

— Краще, ніж до цього.

— Їх можна убити? — він подивився на сплячих.

— Ми з Огнеславом намагалися це зробити. Давно. Ще тоді, — Рогнеда підійшла до порожніх трун. — Тут спала я. Мені пощастило зберегти розум. А от та дівчина, яку ми з королем розбудили, виявилась не при тямі. Вона накинулась на Огнеслава і майже висушила його. Я ледве її здолала. Ми тоді вирішили не ризикувати і убити решту. Але коли спробували вбити наступну і не розбудити її при цьому, — Рогнеда підійшла до третьої порожньої труни, — то всі люди в замку померли, а дівчина все-одно прокинулась.  Вона була сильніша, набагато сильніша за ту, яку ми розбудили. Ми змогли її здолати, але самі ледве пережили бій.

Рогнеда обхопила себе руками, наче намагаючись закритись від давніх спогадів.

— Ми домовились, не чіпати гроби, доки не знайдемо безпечного способу все виправити. Та, яка покинулась сьогодні… Боюсь, якби ти не сповільнив її, то навіть Огнеслав не зміг би впоратися. Їм не можна прокидатися. Вони повинні спати.

— Отже, вони будуть спати. Моя пані, вас повести до кімнати?

— Не треба. Йди відпочинь. Я хочу побути тут.

— Сонце вже зійшло.

— Я знаю.

— Троянди віднести в сад?

— Постав десь. Завтра ми їх посадимо. Та, де вони росли раніше. На трояндовій алеї.

— Як скажете, моя пані.

***

Лиска чекала. Гостена сказала зачаїтися і ждати, доки Устин покине замок, і тільки потім заходити. Якщо зустрінуться тіні — сказати їм, що йде до Кривавої Княгині домовлятися. І головне — не показуватися Устину на очі, бо якщо він її побачить, усе стане марним. Надто сильні чари підкорення наклала на нього стара упириха.

Тож Лиска чекала. Вона бачила, як з замку вийшов дивний високий чоловік, ведучи за повід коня з вершником, який тримав на руках дівчину.

День видався холодним. Час від часу зривалася мжичка, від якої скоро намокло молоде листя на кущах, в яких Лиска ховалася, поділ сукні, руки, коси. Кожушок не рятував від сирості і уже не міг як слід зігріти. Хотілося знайти затишний сховок, розпалити вогнище і відчути хоч трохи тепла. Але Лиска вперто чекала.

Був полудень, коли брама відчинилася і Устин верхи на своєму чарівному коні поїхав геть.

Лиска дочекалася, доки він зникне за деревами, і постукала у ворота. У відповідь її огорнула тінь.

— Я до Кривавої Княгині у справі. Я не планую нічого лихого, чесно.

На мить Лисці здалося, що холодна рука схопила її серце, стиснула і відпустила. Тінь зникла, а брама клацнула і прочинилася.

Лиска зайшла. Двір був порожній. Жодних монстрів. Вона пройшла до дверей і увійшла в замок. Її ніхто не спинив. Лиска завмерла посеред холу, не знаючи, куди йти далі. Тут було темно і холодно, холодніше, ніж ззовні. Вікна були завішані важкими чорними портьєрами, а чарівні ліхтарі давали надто мало світла, щоб можна було вільно розгледіти кімнату.

Бідолашний Устин, він змушений жити в холоді і темряві.

— Я тебе звідси витягну, — прошепотіла Лиска замерзлими губами, потім зібралася з духом і гукнула: — Агов! Я прийшла до Кривавої Княгині заявити про своє право нареченої. Поверни мені Устина!

— Чого галасуєш? — ворон вилетів з темряви і сів на перила сходів.

— Я прийшла…

— Я чув. Її світлість відпочиває.

— Я зачекаю.

— Іди за мною. Відведу тебе у вітальню. Там почекаєш.

— Гаразд.

По сходам довелося підніматися довго. Хоча, можливо то тільки так здалося від утоми. Ворон завів її в кімнату з синіми меблями. Тут теж були зашторені вікна, а світло давав лише один слабкий ліхтар, що ледь освітлював приміщення. Темно. Холодно. Незатишно. В каміні ледь жевріло.

Лиска взяла поліно із стопки поряд і кинула у вогонь.

— Тобі принесуть поїсти, бо ще не доживеш до вечора, — буркнув ворон і наказав: — Не виходь з кімнати. Одна тут уже доходилася…

Ворон вийшов і зачинив двері.

Лиска роздмухала вогонь в каміні і сіла тут же, на килим. Ближче до вогню. Скоро вона зігрілася і навіть зняла кожушок. Десь через півгодини двері відчинилися і увійшов скелет у формі покоївки. Лиска з жахом вскочила на ноги, але страхіття мовчки поставило тацю на стіл і вийшло, не сказавши ні слова.

— Жах, який жах… Як тут взагалі жити можна. Темно, холодно, ще й мертві спокою не дають.

Вона не відразу наважилася підійти до столика, але запах смаженого м’яса і тушкованих овочів був надто спокусливим. Їжа виглядала звичайною, тож Лиска поїла.

Потім тихенько встала і навшпиньки підійшла до дверей. Прислухалася: ні звуку. Вона обережно виглянула в коридор: порожньо.

Гостена розказала, куди йти. Третій поверх, другі двері. На столі — глечик з водою.

Порожні коридори лякали, кожна тінь здавалася живою. І все ж Лиска не відступила. Потрібну кімнату знайшла швидко. Увійшла. Всередині було темно і похмуро. Чорна білизна на ліжку, чорні штори, меблі з чорного дерева, навіть килим і той — чорний із срібним візерунком. Як у склепі. Нічого, коли вони з Устином одружаться і переїдуть у дім містечкового мага, то вона подбає, щоб в домі не було і сліду чорного кольору.

На столі дійсно стояв глечик з водою. Лиска дістала з кишені пляшечку, яку їй дала Гостена, і вилила її вміст у воду. Все. Справу зроблено. Устин вип’є воду і ліки почнуть діяти. Гостена сказала, що повністю чари спадуть тільки після весілля, але якщо Устин не вип’є зілля, то навіть після одруження залишиться під владою упирихи.

Зробивши справу, Лиска поспіхом повернулася до тієї кімнати, куди її привів ворон, і знову сіла в крісло, наче й не ходила нікуди.

Прикрившись кожушком, дівчина і не помітила, як заснула.

— Дівко, прокидайся, розляглася тут. Княгиня погодилась тебе вислухати.

Ворон розбудив Лиску.

— Що?