Розділ 33. Влада короля

У підвалі, трохи в стороні від кришталевих гробів, відкрився портал і звідти вискочив монстр. Він виглядав як велетенський бурий ведмідь з лев’ячою гривою. Одним ударом лапи він відкинув сплячу до стіни.

Не ворог? Удар новоприбулого дав Устину зайві два удари серця, за які він встиг відправити услід сплячої параліч і вогонь. З новим гостем можна буде розібратися і після битви. Зараз головне, що він б’ється проти сплячої.

Красуня з гробу стряхнула вогонь. Рухатися вона стала повільніше: заклинання паралічу подіяло хоч і не повністю.

Отямилася Рогнеда. Встала. Вправила сама собі шийні хребці і метнулась до сплячої. Ударила кігтями їй по обличчю, цілячись в очі, але більше нічого зробити не встигла. Спляча знову відкинула упириху, як зламану ляльку.

Ніхто не помітив, як у відчинені двері увійшов непроханий гість.

Звір, що вийшов з порталу, навалився на сплячу, придавив її своїм тілом до підлоги і відірвав голову.

— Серце! — крикнула Рогнеда.

— Пам’ятаю, — рикнув у відповідь звір. Він одним ударом кулака пробив груднину і дістав чорну пульсуючу грудку, в якій складно було впізнати серце. Розчавив. Тільки після цього тіло сплячої перестало смикатися, посіріло і перетворилося на висохлий обезголовлений труп з розламаними ребрами.

— Моя пані, ви його знаєте? — Устин кивнув на монстра з порталу.

— Ти теж, — відповіла Рогнеда. Вона підвелася і підійшла до звіра, що все ще обнюхував те, що залишилося від сплячої.

— Мертва. Остаточно, — рикнув звір і перетворився на Огнеслава.

— Дякую за допомогу, — Рогнеда схилилася, роблячи кніксен за всіма правилами етикету.

— Ти не попередила, що не в формі, — Огнеслав випустив кіготь і розрізав передпліччя. Виступила густа темно-синя, майже чорна, кров. — Пий.

— Ні, — Рогнеда вперто піджала губи, наче вела з Огнеславом давній, дуже давній спір.

— Пий! Тобі це потрібно. Мені байдуже, як ти виглядаєш, йому, — Огнеслав кивнув на Устина, — байдуже, але тобі — ні. Тож пий, поверни собі нормальний вигляд і силу.

— Сама справлюсь.

— Справишся, я в цьому навіть не сумніваюсь. Тільки тобі для цього доведеться з десяток королів осушити, якщо не більше. І цей твій маг їх до тебе навіть притягне. От тільки така кількість одночасних смертей людей з блакитною кров’ю порушить рівновагу. Я не для того пішов у хащі, щоб дивитися, як світ знову стає на край прірви. Пий!

Кров уже стекла до ліктя і капала на підлогу.

Рогнеда неохоче висунула ікла і вп’ялася в рану. Кілька ковтків  —і її на мить огорнув блакитний серпанок, а коли він згас, Княгиня знову виглядала, як завжди: вродлива молода жінка з розкішним чорним волоссям і білою, як молоко, шкірою.

— Дякую.

Огнеслав мовчки кивнув і загоїв рану.

— Здається, я спізнився, — в підвал влетів Крокус. — Пробачте, вперше за останній час відлетів із замку, думав, що ненадовго.

— Все гаразд, — кивнув Огнеслав. — Головне, що сигнал спрацював і я встиг.

— Ви.. відновили Рогнеду! Я відчув повернення сил, але навіть не надіявся… — ворон низько вклонився. — Дякую, ваша величносте.

— Не варто про це згадувати, — Огнеслав на мить нахмурився, і розвернувся до того, хто прийшов під час битви. — Краще скажіть, хто тут у вас в гостях.

Коло Касії, підтримуючи її на руках, сидів рудий принц.

— Принцесу я привів, щоб вилікувати Рогнеду, — відповів Устин. — Це вона відкрила труну. А от що тут робить його високість Любомир мені самому цікаво.

Принцу знадобилося кілька митей, щоб прийти в себе від усього побаченого і відповісти:

— Я хотів викупити принцесу. За квіти.

— Троянди? — перепитав Устин.

— Так, — Любомир відкрив короб і дістав вазон. — Якщо цього не досить, я готовий обговорити умови.

— Це троянди мого роду… — Рогнеда підійшла ближче і ніжно торкнулася пелюсток. — Коли прийшов Праліс, вони всі засохли. Чорні з золотом. Такі цвіли тільки в нашому саду. Правда, ходили чутки, що мій дід подарував кущ одній із своїх коханок, коли та народила йому сина.

— Моя пані, вам ще потрібне джерело блакитної кров? — запитав Устин.

— Ні.

— Я згоден обміняти принцесу на троянди, — Устин повернувся до Любомира. Той зітхнув з полегшенням.

— Не все так  просто, — до них підійшов Огнеслав. — Звісно, справу полегшує те, що шлюб не було консумовано, тай сам обряд  відбувся опівдні, а не на межі дня і ночі. Ті обіцянки, які даються на світанку  і ввечері так просто не розірвати. Магія — як текуча вода. Не можна кинути листок у воду і сподіватися, що він сам по собі попливе проти течії. Устине, для того, щоб передати принцесу Любомиру, тобі потрібно розірвати шлюб з нею а Любомир мусить прийняти шлюбні узи замість тебе.

— Я згоден, — байдуже знизав плечами Устин.

— Я теж, — не відступив принц.

— Світає. Обряд проведу я, лісовий король, предок усіх носіїв королівської крові. Ви з Касією будете пов’язані магією назавжди, — Огнеслав н зводив з Любомира сурового погляду.

— Я не можу її тут залишити. Я мусив попередити, що до неї сватається монстр з Пралісу. Це моя вина, що вона опинилася тут, що постраждала.

— Почуття вини і сорому не найкращий фундамент для подружнього життя.

— Ми справимося, — твердо відповів принц.

— Хай буде так. Засвідчую продаж дружини від одного чоловіка до іншого. Можеш забирати свою принцесу.

Любомир із цікавістю та здивуванням дивився на свою долоню, на якій розцвів дивний візерунок.

— Це шлюбна мітка. У Касії така сама, — пояснив Огнеслав.

— Але зараз шлюбних міток не існує. Я тільки в дуже давніх літописах читав про них.

— Те, що ви про них забули, і взагалі обряд проводите абияк, не означає, що старі закони перестали працювати. Бери свою принцесу і ходімо. Виведу вас з Пралісу, бо ще втрапите в халепу. Устин, проведи нас крізь тіні.

— Вони випускають усіх, а впускають вибірково.